9

- Христя, внучечко, я тут дещо для тебе спакувала, куди це можна покласти? - Прозвучав голос бабусі позаду мене, в той час, коли я маринувала рибку задля того, щоб і нам з нею було чим сьогодні повечеряти, і дідусю можна було б завтра віднести в лікарню. Навіть якщо там і годують непогано, але все ж це домашня їжа, та і фарширований судак це моя фірмова страва, від якої ніколи та ніхто не відмовлявся, бо це була справжня смакота. По версії багатьох поціновувачів цієї страви.

- А що це таке, бабусю? - Я обернулася до рідної та побачила в її руках якусь сумочку чималих розмірів. Я ж надіюся це не ті котлетки, котрі вона бажала мені пропхнути "в дорогу"? 

- Тут різні ліки, бинти, медикаменти.

- Бабусю, рідненька, я вже зібрала аптечку, навіщо ти переймалася? - Судячи з розмірів цієї сумки, то там чималий набір всякого та всього. Таке враження, що рідна думає, що я тим і буду займатися в цій поїздці, що безперестанку лікуватися. Може вона помилилася та вважає, що я їду в якийсь санаторій попивати воду та ходити на йогу?

- Христю, це гори, а гори це завжди небезпечно, тож зайвим не буде.

- Гаразд, дякую, поклади, будь ласка, біля моєї валізи, дякую, - легше було згодитися та прийняти цей аптечний "дар", ніж сперечатися та доводити, що все це мені не потрібно. Звичайно, все підряд я брати не буду, бо мене в літак не пустять з таким запасом ліків, але щось та прихоплю, а інше сховаю, щоб бабуся не дай Боже не знайшла та потім не бідкалася, яка я невдячна внучка. Її теж можна зрозуміти, вона переймалася за мене, була на стресі у зв'язку з ситуацією з дідусем, тож не дивно, що зайвий раз перестраховувалася та намагалася вберегти своїх найрідніших людей. А хто, крім мене та дідуся, їй найрідніший? Вірно, нікого, тож це само собою зрозуміле піклування.

Та і в мене не так багато поруч людей, на яких я могла покластися та знати, що у важку хвилину вони прийдуть на допомогу. Була ще одна причина, по якій я наразі готувала таку важкоємну за кількістю роботи страву. Мені потрібно було відвернутися думками від чергової порції лайна, котрим у мене кинули та неодмінно ж влучили.

Відразу після того, як я вийшла з кабінету Олівера, то мені на мобільний почали приходити якісь повідомлення. Я спочатку відмахнулася від них, думала вже дома переглянути, але ці смс не зупинялися та градом сипалися на мою цікавість. Тож я не втрималася та полізла в сумочку за гаджетом. Краще б справді цього не робила, тому що наступну годину я плакала, копала від злості камінці на дорогі й... ледве не потрапила під машину, коли вчергове хотіла зірвала злість на ні в чому не винному камінці. Тільки після того, як я ледве не опинилася на тому світі, тільки тоді дала собі уявних ляпасів, щоб прийти до тями. Так не можна, на мене покладаються мої рідні, я не можу їх підвести та просто кинути все на самоплив у такій важкій ситуації.

Ініціатором мого "фантастичного" настрою стала... Лілі, з котрою я вже з ймовірністю в дев'яносто дев'ять цілих і дев'ять десятих відсотка не буду подругами. Чому так? А як можна продовжувати спілкування з людиною, яка написала з два десятки повідомлень, де найніжнішим було "ну що, ти вже заплигнула на нього? Вже відпрацювала якусь частку боргу?" Я нічого їй не відповіла, просто прочитала цю порцію бруду від дівчини та закрила чат. На що дівчина не здалася та накинула зверху ще з десяток "смачних" прокльонів, і тоді моя нервова система не витримала і я кинула її контакт в чорний список. 

- Христю, - з роздумів мене виволік знову голос бабусі, але тепер вона звучала якось по-іншому, якось так, ніби щось трапилося, тож я зосередилася на обличчі рідної, і не прогадала - бабця була ошелешена. Чимось дуже і дуже здивована, - а ти точно їдеш працювати на гірськолижний курорт? 

- Ну так, - якщо до цієї секунди тільки бабуся була здивована, то от після даного питання таких персон у цій кухні стало двоє, - а чому ти питаєш?

- Просто я зайшла до тебе в кімнату і хотіла покласти аптечку біля валізи, а там...

Рідна не змогла продовжити, складалося враження, що вона не може підібрати слів задля того, щоб висловити те, що хотіла, але... Але то вже й не варто було старатися. Бабуся могла й не продовжувати, бо я згадала, що поклала біля валізи, і що відразу привертало увагу і... Мене охопив іспанський сором... Моє обличчя тут же залилося червоною фарбою...

Я нервувала, і це ще м'яко сказано. Мало того, що сьогодні той самий день, коли я вперше їду за кордон, буду летіти на літаку, так ще й перцю додала вчорашня ситуація з бабусею. Рідна побачила біля сумки мій купальник. Та не просто купальник, а дуже відвертий купальник, який відкривав поле для фантазій будь-якій людині, а якщо врахувати вік бабці, то я дуже сильно переймалася щодо того, щоб і друга найрідніша для мене людина не потрапила на лікарняне ліжко. Спочатку поява цього чоловіка ніби нізвідки, солідна сума коштів відвалена за операцію дідуся, а потім ось така от знахідка у моїй кімнаті. Бабуся у мене далеко не дурна людина, тож думаю змогла додати два плюс два та усвідомити, що тут щось не чисто. Що не просто на звичну роботу їде її улюблена внучечка. Мені здається, що врятувало в тій ситуації тільки те, що я швидко знайшла виправдання сказавши, що на гірськолижних курортах неймовірні чани та сауни, а після поїздок чи то на лижах, чи то на сноуборді, це незамінні речі у відновленні сил. І вона мені повірила. До речі, це певно найголовніше, що бабуся довіряла мені, повністю та беззаперечно, тож не могла допустити, що її внучка може надурити. А взяла і надурила...

Можливо через те, що мені було соромно перед рідною, саме тому я раніше часу зібралася в аеропорт, прикрашаючи це тим, що я вперше їду, тож не в курсі що і як там відбувається. Добре, що хоч тут дурити голову бабусі не довелося, бо я хоч і прочитала в інтернеті різні статті щодо того, як має відбуватися паспортний контроль, проходження перевірок та і загалом, як себе поводити в аеропорту, але все ж одне діло теорія, а інше практика. Як результат - до вильоту нашого рейсу ще чотири з половиною години, а я вже знаходжуся в цій будівлі та не знаю чим себе зайняти.