6.

Андрій сидів за невеличким столиком і пив заварний чорний чай. Він розговорився з сусідом по нарі і як виявилось, зовнішність буває оманливою. Неприємний чоловік на перший погляд, з перебитим носом, був хорошим співрозмовником.
- Заснув і все забув? Невже таке буває? - з недовірливою посмішкою перепитав ув'язнений.
- Як бачиш, буває, - Андрій не міг сказати правду.
- Ти в сізо. Стаття 115-та.
- Вбивство?
- Бляха, Бора, невже ти реально ніхріна не пам'ятаєш?
- Реальніше не буває.
Зек почухав свою коротко стрижену голову і глянувши на чесного хлопця який повільно попивав чай з пластмасової чашки, повідав йому правду.
- Тебе навіть в новинах показували. Рівно рік тому..., - обличчя ув'язненого набралося серйозності, - ...один мажорик збив твою дівчину. Вона померла на місці, а той тип навіть не зупинився. Його знайшли. Був суд. Ти ж знаєш - гроші правлять світом. Батя відвалив багато капусти і його синочка виправдали. Ти не зміг з цим змиритись і взяв правосуддя в свої руки. Вислідив того сучого сина і прерізав. І правильно. Я б на твоєму місці теж так вчинив.
Розпач повільно охоплював тіло Андрія. Сумні карі очі заглядали в чашку поглядаючи на заварку котра осідала на дні.
- Хотів все виправити, але зробив ще гірше. Це як в тому фільмі, про машину часу. Мужик купу разів повертався в минуле, аби врятувати свою кохану, але нічого з того не виходило. Дівчина все одно вмирала, - хлопець уважно вдивлявся в чорні крупинки, - Може, люди не в змозі обдурити долю? Якщо людині написано вмерти саме такого дня, то вона і помре. Смерть - штука невідворотна...Стоп!
Андрій щоєсили стукнув пластмасовою чашкою об стіл і декілька солодких краплин полетіли на обличчя.
- Бабусю свою я ж врятував. Правда?
На обличчі ув'язненого не зникав серйозний погляд.
- Ти вибач, але я мушу тебе засмутити. Два місяці тому, твоя бабця померла. Серце.
- Твою ж...- Андрій закрив обличчя руками і поклав голову на стіл. Пів хвилини подумавши, з болем в душі мовив, - ...і все через мене. Через цю дурнувату версію одного з мого майбутнього. А я ж навіть не пам'ятаю як вбив того...- хлопець не міг підібрати слів.
Як то кажуть - Одні думки і всі матом.
- Бора, старий, я так тобі заздрю, - рука ув'язненого лягла на плече Андрія як знак підтримки, - Я б все віддав аби не пам'ятати свого злочину. Я викинув коханця своєї дружини.
- За двері? - поцікавився морально подавлений Андрій дивлячись в великі очі співрозмовника.
- Ні. З вікна. З сьомого поверху. Знаєш, по суті, я ж то був правий. На який хрін він трахав мою дружину?Але що я з цього маю тепер? Дружина від мене пішла, а цей тип приходить до мене в страшних кошмарах. 
Роздався брязкіт замка. Відкрилась "кормушка" і в металевих дверях зявилась голова молодого "баландьора".
- З наступаючим вас, мужики. Їсти берете?
- Обана, - один чоловік жваво підбіг до дверей. - А що там? В честь Нового року є щось смачненьке?
- Смажена ковбаса, мандарини і цукерки. Шоколадні. Ну, і як завжди, кукурудзяна каша і варена риба.
Мужик схопив пластмасову миску і просунув в відчинену кватирку.
- Ковбасу, давай сюди ось клади. А постовий там є? О, Саня, старшінький, а сходи, будь ласка, в шесдесятп'яту. Вони нам пакет з хавкою передадуть. Знаєш, свято, Новий рік, а нам нікому з хати не надіслали посилки. А хочеться чогось хорошого поїсти.
- Ти ж знаєш, що я сам нікому нічого не передаю. Я повідомлю корпусному, а він вже вирішить.
 Андрієві потрібна була порада. Він подивився на свого співрозмовника і запитав, - Дивись, якби до тебе прийшла на свято одна людина і зпоганила тобі все життя, але ти міг відмотати час назад і все виправити.  Щоб ти зробив? Вбив би її?
- А невже не можна просто не покликати її на святкування?
Андрій лиш посміхнувся і закрив очі.
- Бора, ти їсти братимеш? Бора, що ти твориш? Вирішив помріяти?
Андрій пропускав повз вуха всі голоси в камері. Хлопець повільно поринав в спогади.