Розділ 26. Що взагалі тут відбувається?

Оксана

Їду в таксі за адресою, яку мені дав Олег і не можу перестати думати про те, що ідея зі святкуванням дня народження у клубі напевно не найкраща. Не дуже люблю подібні заклади, бо в них забагато людей, а мені ближчі книги та печери, де можна справді відпочити душею.

Якщо Дмитро любить нічні клуби, навіть не знаю, як ми уживемось… Ні, звичайно, відпочивати іноді треба, але хіба голосна музика, що наче кувалдою гепає по голові, сприяє спілкуванню? Жену від себе усі ці роздуми, коли машина плавно під’їжджає до закладу із промовляючою назвою РАСПУТІН – оце вже точно сама розпуста.

Представниці прекрасної статі, яким на вигляд ледве виповнилось 18, наче зграя качок зібралися на вході та щось гамірно обговорюють між собою. Проходжу повз них, від чого белькотіння ненадовго стихає, роздивляються мене з усіх боків. Що ж, пані, я вам не конкурентка, тож розслабтеся і відпочивайте далі.

Дурнувата затія.

Чуже місто, чужі люди, все це дуже непросто…

Але охоронець одразу пропускає мене, вже прийшла – не йти ж назад? Хоча я саме почала нову книгу Лари Роси «Стихійне лихо», тож охоче б відправилась у чергову авантюру з Хелісон, а не оце все…

Однак сам заклад усередині виглядає дуже стильно, чим приємно дивує мене: висока стеля, круте освітлення, що нагадує зоряне небо з додатковими проекторами, дизайн виконаний у стриманих кольорах, а столики для гостей розставлені по колу навколо танцполу у два яруси. Найзручніші зони розміщені на другому поверсі, де замість фігурних стільців стоять диванчики.

Людей дуже багато, лунає приємна музика, гучно, але не так, щоб одразу тріщала голова. Різнокольорова барна стійка так і манить своїми цікавинками на будь-який смак, але найбільше погляд прикутий до бармена, що постійно запускає над своєю головою пляшки з напоями, паралельно створюючи екзотичні коктейлі. Вау, доволі непогано!

Пробігаюсь очима по залі, шукаючи знайомі обличчя, почуваюся розгубленою. Спеціально приїхала на півгодини пізніше, щоб точно не прибути раніше за інших. І скільки я так стовбичитиму з подарунковим пакетом у руках?

А потім я підводжу погляд і помічаю Дмитра.

На ньому нарешті не робоча форма чи светр, хоча він мені подобається в будь-якому образі, а справжнісінька біла сорочка та піджак. Відвести погляд не можу, такий він гарний. І дивиться просто на мене. Господи, в печерах було простіше!

Наче не злиться на мене, хоча й не посміхається. Це поганий знак, я знову згадую свою дурнувату поведінку після тої ситуації зі зрадницькими Оленчиними відбивними… Мені колись перестане бути соромно?

Прямую до їхнього столика, а серце буквально вистрибує. Олег першим вітається зі мною та знайомить з усіма, а Дмитро… Продовжує дивитися на мене з якимось дивним поглядом, значення якого я не розумію. Наче все добре, але я вже шкодую, що прийшла. Ну не тікати ж! Буду відпочивати.

Коли ми залишаємося лише вдвох, я сподіваюсь нарешті поговорити, знову відчути ту легкість в нашому спілкуванні, але все відбувається навпаки. Дмитро починає розказувати мені якусь маячню про бюстгальтери, ніби я маю їх носити… Господи, стільки часу витратила на те, щоб бути гарною для нього, а він просто виставляє мене дурепою.

Може хоча б потанцюємо? Та ж ні! Цей грізний та неймовірно привабливий бовдур не танцює, хапається за пляшку і продовжує сидіти набундюченим. До біса! Я хочу танцювати, навіть сама.

Розлючена спускаюсь донизу, намагаюсь вловити ритмічну музику. Така дурня! І навіщо я прийшла, якщо він ніби й не чекав на мене. За мить до мене підходить усміхнений Олег, і ми починаємо танцювати поруч. Оце вже краще, блондин гарно рухається, посміхається мені та створює потрібну атмосферу. Помічаю, що він постійно поглядає в сторону барної стійки, а там саме сидить гарненька фатальна блонда у червоному, поки її обіймає ще один серйозний чоловік у дорогому костюмі.

– Хто вона? – нахиляюсь до вуха Олега і питаю.

– Ти про кого?

– Про білявку у червоному, - посміхаюсь, бо помічаю, як вона також кидає стурбовані погляди в нашу сторону.

– Не питай. Краще скажи, чому без Дмитрика танцюєш, невже цей бовдур тобі відмовив? – схвально киваю, а Олег хитає головою трохи роздратовано, - Ну нічого, дай йому трохи часу. Він сюди прийшов лише, щоб тебе побачити. Не любить клуби.

А оце вже дивно, бо зовсім не схоже на правду. Навіщо Олег мені бреше? Дмитро явно зациклений на якихось своїх питання, на мене йому байдуже. Хіба не очевидно? Пройшла любов, зів’яли помідори. Час повертатись у свою печеру і далі шипіти звідти на людей, бо у нормальному суспільстві я вже побувала. Достатньо.

– Тобі ж подобається Дмитро, так? – продовжує Олег, кружляючи мене в танку доволі вправно, треба сказати.

– Мене б тут не було, якби не подобався, - зітхаю.

– Тоді трохи допоможи йому. Хоча ти й так перестаралася, бо на тебе всі чоловіки навколо слину пускають. Ти себе бачила? Ти просто фатальна воїтелька, що вкрала його серце, а він тепер сидить і не знає, що з цим робити. Він останній місяць тільки про тебе й говорив. Мене, зізнаюсь чесно, дратувала вся ця ситуація і твоє фото на його телефоні… та тепер бачу, що все набагато серйозніше.

– Я не буду за ним бігати, я прийшла на день народження, а він ігнорує мене, - Олег подивився на мене з розумінням.

– Тоді давай просто розважимось!

І ми танцювали, раділи життю, сміялись та мабуть дивно виглядали зі сторони, але повеселились знатно. Трохи пізніше я пішла до вбиральні трохи освіжитись, і вже збиралась підніматись назад до столику, як мене знову перехопив Олег, жестами показуючи напрямок до невеличкої лаунж-зони біля барної. Тут було трохи тихіше, і можна було спокійно розмовляти.

– Оксано, ти чудово танцюєш, я ледве встигав за тобою! – замріяно сказав Олег, а я ледве зрозуміла звідки взялася ця награна ніжність в його голосі.

На сусідньому диванчику саме сиділа та сама парочка з барної, білявка свердлила очима спину Олега, поки ми відходили трохи далі. А потім хлопець зовсім тихо звернувся до мене знов: