Розділ 16. Ніколи нудьгувати

Дмитро

Ніч з Оксаною, ранок з Оксаною… та кожна мить поруч із Оксаною була неймовірною.

До біса Олега з його повчаннями, в нього взагалі нічого не клеїться з дівчатами серйозного. Якби я сильно хотів зустрічей на одну ніч, давно б погодився на численні пропозиції Олени з відділку. Та мені не цього треба. Я хочу, щоб поруч була дівчина, яка хвилює, доводить до сказу та водночас може залікувати усі душевні рани чи зняти втому одним цілунком. Оксана, вона мені.

А я їй?

Звісно, я в захваті від того, що між нами було, але ж якось усе занадто швидко. Може вона так не тільки зі мною розважається, а я вже поплив і про спільні ночі-ранки думаю. Чесно кажучи сам себе задовбав уже цими безкінечними душевними муками, але мені завжди важко зважитись на серйозний крок.

От в моїх батьків вийшло раз і назавжди, ще в школі закохалися і більше нікого іншого не бачили. Та я свій зоряний час пропустив, і не було в мене ніяких таких серйозних захоплень. Дівчата, звичайно, були, але не тьохкало серденько, а без оцього бурління крові не хочу я стосунків.

Треба було відповісти їй вчора на повідомлення. Вона ж писала, а я не знав, як відповісти. Чесно. Так боявся наговорити дурниць, що вирішив промовчати.

Ніч на роботі була шалена. Спочатку розбій біля супермаркету. Якісь п’яні бандюки щось не поділили, побили людям машини та вітрину магазину. Все це стадо скрутили та привезли до відділку, де вони також мало не зчинили бійку. Оленка молодець, дала раду розбійникам, без неї б точно не справився.

Потім ще кілька термінових звернень серед ночі було. По всьому місту накатався, слава Богу нічого жахливого не сталося. Одній старенькій здалося, що до сусідів грабіжники залізли, бо вони поїхали у відпустку, а до їхньої квартири хтось вночі приперся. Насправді ж син хазяїв залишив ключ своєму другові, який з дівчиною шукав місце для побачення. Треба було бачити очі тої парочки, коли ми до квартири зайшли, поки вони голубились.

Аж смішно стало, якби не так сумно. Кілька годин розбиралися, хто кому хто та чому у чужій квартирі знаходився.

А ще Олена здається вирішила брати мене штурмом. Пригостила вечерею домашньою – курячі стегенця запечені та картопля смажена. Сказала, що для мене приготувала. Я й остовпів одразу, але ж їв, усе з’їв. Цілий день без харчів, ото тільки сніданок з Оксанкою і бачив мій шлунок зранку. Поки жував вона ще встигла нагадати, що в неї день народження якраз сьогодні, і вона всіх кличе на вечір до клубу відсвяткувати. Всі вже погодились, тільки на мене чекають. А що я міг відповісти, доминаючи стегенце? Погодився звісно. Ну всі ж будуть, від колективу відділятися неможна.

Хоча й не дуже вже хотілось, мені б до Оксанки дістатися. Оленка звичайно дівка видна, та не лежить душа до неї. А готує смачно, комусь в майбутньому пощастить.

***

Додому після зміни прийшов пізно, кілька годин поспав, і ближче до 12 зібрався до Оксани. Нарешті купив квіти, хотів з нею пообідати, та коли дійшов до будівлі зрозумів, що не знаю, в якому номері вона живе. Набрав на мобільний – не відповіла.

Набрав ще раз, а потім ще і ще раз, це вже був якийсь дурнуватий принцип.

Злився, але набирав знову. Може щось трапилось?

Вона ж сама в чужому місті! А що як хтось образив???

Збився з ліку, скільки разів набирав свою дівчину. Ну так, ще не офіційно, але я планую їй це запропонувати, моя ж…

Рознервувався трохи, але ж необов’язково усе має бути дуже погано, правда ж?

І скільки я вже стою під цим готелем мов істукан?

Здається, що цілу вічність.

На парковку зарулив знайомий чорний седан, з якого вигулькнув Артем Левицький. Знаю цього хлопця давно, той ще герой. Зі школи терпіти не можу мармизу його, всюди воно гівно мале встигає. Хлопець він може й непоганий, зате самовпевненості стільки, що за кожної нагоди хочеться дати йому по морді. А може я просто ображаюсь, що він мене на тренуванні з боротьби завжди першим на татамі вкладав.

Або справа в тому, що моя колишня саме до нього втекла, сказавши, що я «ні риба, ні м’ясо, але справжні чоловіки ще не перевелися». Ну і де ж ти зараз, мала? Артем погрався і далі по бабах пішов, а Настюха йому й даром потрібна не була. Артем – то таке собі багатеньке цабе, і дівки за ним завжди бігали. Нічого ж не робив для цього, а бігали.

Прослідкував за цим півнем і ледь не задихнувся від люті!

Присів за столик до дівчини, а то ж моя Оксана. І втовкмачує вже їй якусь пургу! Козел, ану руки забери! За долоню її бере… Та звідки ж вони знайомі? Господи, коли встигла? Посміхається йому, супротиву не чинить.

В серцях жбурнув букет на асфальт.

Ні, ну що за неподобство, Оксано? Як це розуміти? А телефон мій вже де поділа?

Спокійно, Дмитро, спокійно.

Може він і є її замовник, і це просто робоча зустріч? Він же ще те вайло улесливе, а Оксана дівчина гарна, до неї б тільки сліпий не клеївся. Ух, я б йому ті граблі повиламував, і дарма що він архітектор, нема чого до моєї дівчини лізти!

Вирішив трохи прослідкувати за ними, дочекатися, коли Артем піде.

Та де там!

Вийшли вони разом і попрямували кудись гуляти. Удвох з моєю Оксаною.

Зараз почуваюся оцим букетом, що валяється розпластаний на землі, нікому непотрібний, змучений, розчавлений.

Нічого, пізніше набере мене все одно. Тоді все і проясню. Спробую не робити поспішних висновків, і не шукати способів безкарно придушити Левицького.

Оксана

Дмитро з його дивними розмовами та вечірками без мене хай іде до біса. Може й не варто ображатися, та я вже образилась! Крапка. Завтра буде день, будемо миритися, а сьогодні йду гуляти з Артемом.

Вибір одягу в мене невеликий, обираю ту саму теплу сукню та пальто. Хай буде! Косметикою не користуюсь, але губи зволожую. Нащо, сама не знаю. Артем прислав повідомлення, що вже чекає на мене. От і добре, біжу-біжу.

У сорочці та брюках замість спортивного костюму Артем виглядає набагато краще, а ще мені подобається палаючий погляд, яким він дивиться на мене. Це доказ того, що виглядаю я чудово. Вечірнім містом їдемо до якогось закладу під назвою «Дінара», з динаміку грає якась ритмічна мелодія, Артем злегка посміхається мені і уважно стежить за дорогою.