Розділ 6. Дорога назад

Оксана

Скільки можна, а?

Дмитро виявився настільки незграбним та проблемним туристом, що я собі навіть уявити не могла. І все ж, моя поведінка занадто часто переходить межу пристойності.

І ті ляпаси, і взагалі мої розмови із цим чоловіком переходять усі межі. Та чомусь я не можу інакше. Якось занадто особисто все чи що?

І зараз, коли він милується підземним озером, а я вийшла до сусідньої зали, щоб перевдягнутися у купальник, мені чомусь дуже соромно виходити до нього у настільки відкритому вбранні. І водночас хочеться, щоб подивився на мене ще раз так звабливо та з бажанням, як робив тоді, коли я просила тихіше поводитись перед залою з кажанами.

Жінки таке відчувають, коли подобаються чоловіку.

Чи то так печера та стислий простір діє на людей, але молодики часто дивляться на мене не лише, як на інструкторку. Хтось вдається до звичайного легкого флірту, інші відверто зваблюють, я завжди рубала подібні забавки із самого початку, бо це робота. Туристи поїдуть, а розмови по табору підуть. Та вони й так ходять. Всі спелеологи досі вважають мене дівчиною Андрія, хоча ми давно вже просто друзі.

Це було для мене зручно, бо інші не діставали своїми залицяннями. Немає нічого більш дивного та неприємного для дівчини, ніж непотрібні залицяння. Чомусь чоловіки думають, що нам подобається таке. Ба ні, нам потрібні залицяння лише тих, хто подобається, а такі джентльмени здебільшого мов істукани зайняті власними персонами: то в печері застрягають, то сталактити збивають…

Треба визнати, що Дмитро мені подобається. Він мене хвилює, а цей розмах плечей та міцне тіло викликають активну діяльність фантазії. Я вже була готова відбиватись від його залицянь, натомість він не зробив нічого, окрім того, що поводився як телепень, та ще й умудрився травмуватися на моїй екскурсії. Подвійне фіаско, Оксано.

Я вже чекала довгих нотацій від Андрія про те, що треба бути уважнішою, бо кілька негативних відгуків – і жоден турист не захоче платити гроші за подібні пригоди, коли можна просто поїхати в Карпати, попаритись у чанах та полазити горами.

Мене вразила моя реакція на Дмитра, бо я давно не відчувала такої зацікавленості у протилежній статі.

Цей чоловік був скромним, що мало поєднувалось із привабливою зовнішністю, яка зазвичай робила з хлопців справжніх бабіїв. Він був вихованим та не дозволяв собі зайвого. Може це гарне виховання чи професійне? Найстрашніше те, що я розуміла – ми навряд чи побачимось знову, тож не варто й починати щось.

Я так хвилювалась перед тим, щоб показатись перед ним у купальнику, а він навіть не глянув на мене. А це ображає, капець як ображає. Чому мені так хочеться йому сподобатись? Ледве стримуюсь, щоб не поплисти назад та зайнятися його травмованим обличчям.

Обережно дивлюся в його сторону, та цей мужлан знову дивиться кудись на стіну чи стелю. Та невже ж грьобана гіпсова порода цікавіша за мене??? Тьфу… І знову не про те думаєш, Оксано.

Ні, ну я звичайно розумію, що в мене давно не було інтимної близькості, але щоб прямо кидатись на чоловіка, хай і такого звабливого, широкоплечого… Ні, це ганьба, Оксано…

Вирішую, що вдосталь поплавала, тому повільно розвертаюсь і максимально повільно виходжу з води. Ну нарешті, подивився на мене. Так від цього погляду все моє тіло німіє, ледве стримую емоції. Сама не розумію, чого домагаюсь подібною поведінкою. Я його змушую чіплятись до мене, щоб демонстративно відмовитись? Точно треба у відпустку.

Оглядаю Дмитра з ніг до голови, і мій погляд зупиняється на поясі чоловіка, збоку якась серйозна чорна пляма, і щось мені підказує, що це не просто бруд. Розумію, що роблю вже тоді, коли присідаю перед ним мало не на коліна. Як недвозначно… Оксано, благаю, вгамуйся!

Та він травмував стегно!

Господи, хоч би нічого серйозного. Ох вже ці чоловіки, як температура 37 – помирають, а як пів ноги роздерто до крові – упс, не помітив. Хвиля гніву прокочується моїм тілом, що добре прикриває збудження. Кажу хлопцеві роздягнутись, і тільки після цієї фрази розумію, що зараз знову побачу його тіло.

Прокляття!

Допомагаю розстібнути гудзики на комбінезоні і вже майже не дихаю. Хіба можна бути таким звабливим? Дихаю, я просто дихаю, і насолоджуюсь його запахом. Ммм, щось освіжаюче з апельсином. Парфум чи дезодорант?

Мені знову потрібно до прохолодного озера. Вгамовую емоції, а Дмитро стоїть мов істукан, мовчки та без емоцій. Поки я тут закипаю, йому байдуже. Пфф, ніякого тобі жалю красунчику. Спеціально наливаю на ватку спирт замість м’якого антисептику. Коли Дмитро починає кричати, відчуваю якийсь дикий кайф та задоволення, що домоглася від нього хоч якихось емоцій.

Ну не дурна?

Я жахлива людина, але як же мені це сподобалось. Не вдається приховати задоволену посмішку, а Дмитро дивиться на мене похмуро. Невже образився? Поплач ще, мій солоденький!

Треба йти назад до табору, інакше я за себе не відповідаю.

Швиденько вдягаємось, п’ємо каву з термосу, який я весь цей час носила із собою в рюкзаку. Також дістаю бутерброди з ковбасою та кілька батончиків, і, о диво, Дмитро дивиться на мене мов на справжнє божество:

– Оксано, і Ви весь цей час носили з собою стільки всього? Я почуваюся непідготовленим ледарем, - ледве стримуюсь від того, щоб не сказати, що його думки вірні, але він же ніби хвалить мене, тож…

– Ахах, це входить у програму 11-годинної екскурсії. Наші туристи приїжджають здалеку, тому ми й намагаємось створити максимально комфортні умови. Це не зовсім стандартна екскурсія, бо потребує від гостей витримки та відповідальності. Спелеологічні екскурсії не дуже популярні, бо людям більше подобається комфортний відпочинок.