
-
Поділитися
- Поскаржитися
Привіт, народ! Я - автор сучасної прози у жанрі психологічної драми з елементами фантастики.
Долучаюся до сучасних українських авторів та старанно працюю над тим, щоби наш вік не запам'ятався, як пора фанфіків та графоманства. Моя мета - лишити слід в українській літературі. Щоби люди казали: "так, із українського є, що почитати".
Так уже вийшло, що найцікавішою темою для мене стала внутрішня боротьба із самим собою. Зі своїми демонами, пороками, комплексами, страхами. Тому в моїх творах присутні елементи фантастики. Я використовую цей інструмент для візуального образу того, із чим нам доводиться боротися щодня.
Якось у письменника спитали: "чому ти пишеш? Якщо тебе ніколи не будуть публікувати, чи продовжиш писати далі?" Моя відповідь на це питання - так. Я ненавмисне став автором прози. Просто це був єдиний доступний варіант цілісно розповісти історію і прояснити її кінець для себе. Мені хотілося дізнатися, що буде з моїми героями. Тож я взяв інструменти, які лежали у вільному доступі, навчився ними працювати і став видобувати з каменя скарб.
Я пишу не тому, що хочеться. Я пишу, бо це мій кисень. Лише після виснажливого текстом вечора приходить ейфорійне відчуття задоволення від життя.
Письмо - це мій наркотик, мій орієнтир. Мої ліки від депресій та шлях, який не веде мене в тупик.
Більше цікавого про мене можете дізнатися в Інстаграмі. Підписаний так само;)
Долучаюся до сучасних українських авторів та старанно працюю над тим, щоби наш вік не запам'ятався, як пора фанфіків та графоманства. Моя мета - лишити слід в українській літературі. Щоби люди казали: "так, із українського є, що почитати".
Так уже вийшло, що найцікавішою темою для мене стала внутрішня боротьба із самим собою. Зі своїми демонами, пороками, комплексами, страхами. Тому в моїх творах присутні елементи фантастики. Я використовую цей інструмент для візуального образу того, із чим нам доводиться боротися щодня.
Якось у письменника спитали: "чому ти пишеш? Якщо тебе ніколи не будуть публікувати, чи продовжиш писати далі?" Моя відповідь на це питання - так. Я ненавмисне став автором прози. Просто це був єдиний доступний варіант цілісно розповісти історію і прояснити її кінець для себе. Мені хотілося дізнатися, що буде з моїми героями. Тож я взяв інструменти, які лежали у вільному доступі, навчився ними працювати і став видобувати з каменя скарб.
Я пишу не тому, що хочеться. Я пишу, бо це мій кисень. Лише після виснажливого текстом вечора приходить ейфорійне відчуття задоволення від життя.
Письмо - це мій наркотик, мій орієнтир. Мої ліки від депресій та шлях, який не веде мене в тупик.
Більше цікавого про мене можете дізнатися в Інстаграмі. Підписаний так само;)