Марія Рід

Кажуть, що левицю можна приборкати, якщо роками тримати її в клітці з недоремонтованих стін, безм’ясного борщу та крижаного мовчання. Я вірила в це двадцять років. Я смажила котлети через силу після коми за добу до весілля. Я труїла тарганів на сьомому місяці вагітності. Я була Музою, яку поет випив до дна і заблокував у вайбері, отримавши свої премії. Але одного разу всередині мене щось «клацнуло». Я зрозуміла: це не я «не така». Це світ навколо був не таким. Мене можна любити. Мене можна обожнювати. Мною можна дихати. Я написала про це книгу. Це моя сповідь. Мій маніфест. Моя перемога над тиранами та ілюзіями. Там — усе: від паперового стаканчика магазинної кави з поетом до останнього повідомлення в телефоні померлого друга. Сьогодні я п’ю свій улюблений чай у тиші, яку я нарешті заслужи