Катруся Корнієнко

Як написати про очевидні речі? Як розказати тим, хто мене не знає, про свою любов до слова? До того самого Слова, яке було на самому початку. Здається, бажання писати, тобто – працювати зі словом як інструментом, було зі мною від самого початку. Тільки усвідомлювати й говорити про це я стала зовсім нещодавно. Так-так, попри кількість написаних текстів – дитячих віршів і підліткових щоденників, сотень шкільних творів, тисяч сторінок лекцій, статей, дисертацій, монографій, казок, есе, оповідань, постів у соцмережах, написаних за свідоме життя. Я все ще доволі несміливо зізнаюся в тому, що слово – мій основний робочий інструмент. Слово, яке може бути чистим і світлим, може надихати і піднімати до небес, а може бути чорним і важким, таким, що прибиває до землі й відтинає крила. Те слово, яке має пряме, як випущена з лука стріла, значення й те, яке розкривається поступово, загорнуте в тришаровий папір метафор. Те слово, яке западає в душу й запам’ятовується назавжди й те, яке пролітає повз вухо з писком комара. Слово, що творить значення й сенси, й слово, що стрибає, як сонячний зайчик у невимушеній розмові двох подруг. Те єдине слово, яке чекаєш вічність і яке важить більше сотні інших, і те, яке так і залишається невимовленим. Те слово, яке, поєднуючись з іншим, творить полотно тексту. Тексту, що складається з речень, слів, букв. Букв всього 33, слова наче однакові, але текст виходить у кожного свій, неповторний. Так само, як не знайти двох однакових вишивок на полотні, навіть якщо вони зроблені за однаковою схемою – все одно різні, так і не буде написаних однаково текстів. Так, є ідеї, що літають у повітрі, є вічні образи й сюжети, що мандрують із країни в країну, з епохи в епоху, із тексту в текст, але немає двох однакових текстів на певну тему чи з певними образами. Як читач і критик умію «вловити» ці сюжети й образи в чужому тексті, як письменник і науковець – написати художній чи науковий текст, як учитель і викладач – донести красу чужого слова і навчити сміливо писати своє.   ©Олена Даниліна, читач і письменник, літературознавець і критик, викладач української мови та літератури, кандидат філологічних наук, доцент
Як написати про очевидні речі? Як розказати тим, хто мене не знає, про свою любов до слова? До того самого Слова, яке було на самому початку.

Здається, бажання писати, тобто – працювати зі словом як інструментом, було зі мною від самого початку. Тільки усвідомлювати й говорити про це я стала зовсім нещодавно. Так-так, попри кількість написаних текстів – дитячих віршів і підліткових щоденників, сотень шкільних творів, тисяч сторінок лекцій, статей, дисертацій, монографій, казок, есе, оповідань, постів у соцмережах, написаних за свідоме життя. Я все ще доволі несміливо зізнаюся в тому, що слово – мій основний робочий інструмент.

Слово, яке може бути чистим і світлим, може надихати і піднімати до небес, а може бути чорним і важким, таким, що прибиває до землі й відтинає крила. Те слово, яке має пряме, як випущена з лука стріла, значення й те, яке розкривається поступово, загорнуте в тришаровий папір метафор. Те слово, яке западає в душу й запам’ятовується назавжди й те, яке пролітає повз вухо з писком комара. Слово, що творить значення й сенси, й слово, що стрибає, як сонячний зайчик у невимушеній розмові двох подруг. Те єдине слово, яке чекаєш вічність і яке важить більше сотні інших, і те, яке так і залишається невимовленим.

Те слово, яке, поєднуючись з іншим, творить полотно тексту. Тексту, що складається з речень, слів, букв. Букв всього 33, слова наче однакові, але текст виходить у кожного свій, неповторний. Так само, як не знайти двох однакових вишивок на полотні, навіть якщо вони зроблені за однаковою схемою – все одно різні, так і не буде написаних однаково текстів. Так, є ідеї, що літають у повітрі, є вічні образи й сюжети, що мандрують із країни в країну, з епохи в епоху, із тексту в текст, але немає двох однакових текстів на певну тему чи з певними образами.

Як читач і критик умію «вловити» ці сюжети й образи в чужому тексті, як письменник і науковець – написати художній чи науковий текст, як учитель і викладач – донести красу чужого слова і навчити сміливо писати своє.

 

©Олена Даниліна,

читач і письменник,

літературознавець і критик,

викладач української мови та літератури,

кандидат філологічних наук, доцент
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше