DEKLIN

Пишу історії, які не відпускають — навіть коли закриваєш книгу.
Люблю наївних героїв, темні повороти, трохи шрамів (і на тілі, і на душі), а ще сцени, після яких хочеться трохи поплакати, трохи посміятись і обов’язково сказати: «Та ну, не може бути!»

Колекціоную дивакуваті ідеї й вигаданих чоловіків, які «не для життя, а для сюжету».
Половина моїх героїнь не вміє мовчати, а інша половина — мовчить так, що краще б не мовчали.
Іноді пишу так, ніби сама тікаю від чудовиська. А іноді — ніби я й є те чудовисько.