Що робити, якщо тобі 24, ти живеш у селі, а твоє життя більше схоже на хронічне похмілля, ніж на підкорення вершин? Правильно — просто плисти за течією і сподіватися, що завтрашній ранок буде не таким паршивим.
Але у травневого ранку були інші плани. На нашу зачухану автобусну зупинку з маршрутки виходить вона — норовлива блондинка з колючим поглядом, яка з першого погляду нарекла мене «місцевим зомбі» і пішла обживати сусідню хату.
Наше знайомство одразу перетворилося на війну характерів. Вона колюча, як шипшина, а я не звик, щоб мені вказували. Ми збиралися звести один одного з розуму...