Новий працівник з’явився в офісі в понеділок зранку. Його звали Артем. Двадцять шість років, світле волосся, завжди трохи скуйовджене, широка посмішка і очі, які ніби постійно сміялися. Він одразу розчинився в колективі: вітався з усіма, жартував, допомагав з кавою, пам’ятав імена. Через три дні його вже любили.
А ще Артем був відкритим геєм. Він не кричав про це на кожному кроці, просто спокійно говорив, коли хтось питав. Ніхто не здивувався.
Керівник відділу, Максим, спостерігав за ним з першого дня. Максиму було тридцять чотири. Строгий, зібраний, завжди в ідеально випрасуваній сорочці. Він давно нікого не пускав близько. Але Артем… Артем дивився на нього так, ніби Максим був найцікавішою людиною в кімнаті. Ті короткі, майже сором’язливі погляди, коли Артем думав, що його не бачать.