Ваня, вань а погони не жмуть

— І не поцілуєш на прощання?
— ні, захотів би , сам давно поцілував би …
Після цих слів я зриваюсь на ноги і пришвидшеним кроком іду до машини Ромчика , о треба було бачити моє лице коли я зрозуміла що вона закрита…

Смикнувши ручку Ромчикового салатового опелька, яка так і не відкрилась декілька разів я зрозуміла , ото і все Тань ти до пиз******. Відчувши як швидким та впевненим кроком до мене наближався Іван , я затамувала подих зібравши всю відвагу і рішучість я повернулась до нього обличчям набравши повні легені повітря і зібралась перевести все в жарт, та було надто пізно…
Він був близько, надто близько, я не встигла і звуку видати , як він стиснув своїми кремезними руками мої плечі, та накрив мої губи своїми притиснувши мене всім тілом до авто… я в перше побачила зорі!