— Виходь, — сказав спокійно. — Виходь! — повторив, але вже з криком.
Навколо — ніч, дощ, траса. Але я не зважаю. Мені байдуже. Я мовчки відкриваю двері і йду під проливним дощем. Йду як тоді, але думаю про інше.Проходжу кілька кроків, сукня мокра, в туфлях хлюпає. Мить і я однією ногою опиняюся вздовж перил.
— Чорт! — Намагаюся зібрати себе докупи, щоб не зісковзнути. Ривок, і я відштовхуюся, опиняючись на безпечній відстані від обриву.
Зі стіни дощу і міського світла зʼявляється Влад.
— Не чіпай! — кричу, коли він тягне мене подалі від перил.
— Ти здуріла?! Що ти робиш?
— А ти?!
— Не варто кидатися з моста тільки через те, що не можеш нормально співіснувати з чоловіками!
— Та пішов ти! — кричу, зірвавши голос,— багато честі стрибати через таких, як ти!