Він нарешті ліниво перевів на неї погляд.
Елара все ще стояла на колінах, намагаючись зосередитися, хоча втома вже важко тиснула на плечі. На його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка — дивна, майже незвична для нього. Раніше вона ніколи не бачила на його обличчі нічого подібного.
— Втомилися?
Вона мовчки кивнула.
— Хочете відпочити?
Проігнорувавши власну обіцянку слухняності, Елара підняла очі. У її погляді застигло неприховане здивування. Вона не знала, що відповісти, і, схоже, саме це його й потішило.
Лідер знову повернувся до документів. Принаймні, дуже майстерно вдав, що повернувся.
Кілька секунд у кімнаті панувала тиша. Лише шелест паперів порушував її.
— Підніміться, — нарешті промовив він спокійно. — Ляжте на диван і заплющте очі.
Елара нерішуче підвелася.
— І не розплющуйте