До часу не було відмінності.
До відмінності не було пам’яті.
До пам’яті — не було тебе.

Його свідомість пробудилася в абсолютній тиші, де навіть ехо думок не знаходить відгуку.

Він — герой, що віддав життя заради порятунку світу — виявляє себе в місці, якого не повинно існувати: у квантовій мережі темної матерії, де зберігається пам’ять усіх цивілізацій.

Мільярди років розумні істоти жили, кохали, страждали й вмирали, не знаючи, що їхній досвід терпляче збирають невідомі Творці в гігантський Архів змісту.

Що залишається від героя, коли він усвідомлює, що його подвиг був лише останнім рядком у чужому щоденнику?
Що значить бути живим, коли твоя свідомість — це архів чужих спогадів?
І кому належать думки, якщо ти сам — всього лиш чергова стрічка коду ДНК?