Пісня Часу та Смерті

Поле битви. Сонце, що заходить, кидає останні промені на потріскану землю, що ввібрала кров воїнів. Алексіус—останній, хто ще дихає. Його тіло знеможене, біль стискає груди, але він не здається.

Раптом до нього наближається вона—жінка з обличчям, прекрасним, як місячне сяйво. Її голос ніжний, її дотики заспокійливі. Вона не питає, не вмовляє. Лише заколисує...

"Хто ти?"—ледь чутно шепоче він.
"Таносія. Я тобі допоможу…"
Ніч опускається, зірки спалахують у небі. Час зробив свій вибір....