Андрій не бачив себе в ролі церковного пастора. Попри цілком щасливе дитинство у маленькому селищі, переважну частину якого складають члени релігійної общини. Общини, пастором якої тривалий час був його батько. Попри повагу та любов до батьків. Чи може навіть навпаки: через повагу та любов до батьків?
Отже, Андрій ще в юному віці усвідомив, що традиційні цінності та духовність це дуже добре, але не для нього. Тож, як тільки хлопець виріс достатньо, щоб розпоряджатися життям самостійно, так відразу перебрався до міста. І там жив як йому заманеться, без загрози зганьбити сім'ю перед односельцями. Аж до своїх тридцяти п'яти. Аж поки безтактна доля не внесла свої корективи. Серйозна хвороба батька змусила повернутися додому на час більший ніж декілька вихідних. А ще доля познайомила з нею...