Він тримав її за плечі. У його погляді одночасно читалися страх і безсилля щось змінити. Він дивився Мері просто в очі, намагаючись приховати свій внутрішній відчай. Його голос був стриманим, але з нотками злості й жалю:

— Я просив тебе триматися подалі, не лізти в це.
Все було б інакше, — сказав він з відчаєм. Його обличчя було серйозним, а голос приглушеним.

Стук її серця луною розливався в тиші, поки вона намагалася зібрати думки й дати відповідь. Перед нею стояв уже не той чоловік, якого вона знала раніше, не той, кого вона любила… чи, як їй здавалося, любила.

— Я просто хотіла зрозуміти, — прошепотіла вона, забираючи його руки зі своїх плечей. Вона відвела погляд, повний розчарування і болю, в бік столу. — Але я не думала, що все почнеться з тебе...