Я взяла келих. Подивилася на місто.
— Я звикла тримати себе в руках. Я працювала заради цього вечора майже рік. А зараз сиджу тут — і відчуваю, що стою на краю.
— І що ти зробиш? Зробиш крок — чи повернешся назад?
Я повернулась до нього. Його обличчя було близько. Надто близько.
— А ви? Що зробите, якщо я ступлю вперед?
Він не моргнув.
— Я не зловлю тебе. Але я піду за тобою.
Мурашки. Я не відчувала подібного навіть у найвідвертіших нічних снах.
— І що буде далі? —
— Далі? — він нахилився, його голос ледь торкнувся мого вуха. — Далі ти або зламаєш мене, або я зламаю тебе.
Я ковтнула вино. І зрозуміла, що це момент, коли рішення вже прийнято.