Провінційна Франція, кінець XVIII століття. Бенедиктинський монастир, з якого нема куди піти. Дві жінки — одна тут з дитинства, друга прийшла вісімнадцятирічною з багатого дому, з книжками за пазухою — вирішили, що обитель не отримає їх повністю. Латину читають проти шерсті, Пісню пісень — за призначенням. І роками тримають це рішення, поки воно не стає способом дихати.

Мозаїка з розкиданих у часі оповідань. Попри монастирські стіни — тіло крупним планом, без муару. І дві долі, простежені без сентименту. Порядку читання нема: починайте з будь-якого.

Для дорослих.