Люди думають, що після смерті бачать світло.
Люди помиляються.
Світло — це не спасіння. Це транспортний канал. Луна — не романтичний супутник, а древній апарат, який приймає душі, сортує їх, стирає, переробляє і веде облік краще, ніж будь-яка податкова.
Петя мав бути звичайною одиницею в цій системі. Але він став порожньою клітинкою. Нульовою душею. Помилкою, яку Луна не може закрити.
У старій обсерваторії, яку називають Школою, зібралися ті, хто давно зрозумів: смерть — це не таємниця, а бюрократія. Архівіст із папками, силовик із поганим характером, дівчина, що ловить лунні частоти, дитина, яка чує мертвих, баба з гречкою, кіт Вася і Петя — мудак, який випадково став проблемою космічного масштабу.
Їм доведеться судитися з апаратом смерті, сперечатися з архонтами, ламати протоколи, будити