Крила із шрамів 18+

Я стояла біля його столу, відчуваючи, як напруга стискає мене зсередини. Його голос, низький і небезпечний, прорізав тишу:

— Ти знала, що рано чи пізно це станеться.

Від його кроків позаду мене земля, здавалося, ставала менш твердою. Страх і хвилювання змішалися, перетворюючись на хаос, який я вже не могла контролювати. Він зупинився зовсім близько, і я відчула, як тінь його присутності поглинає все навколо.

— Чого ти боїшся? — тихо запитав він, нахиляючись ближче. Його тепле дихання торкнулося мого вуха. — Мене чи своїх бажань?
Я мовчала. Не тому, що не знала відповіді, а тому, що він і так її чув у кожному моєму подиху.