Вона не просила дару. Її ним прокляли.

У ніч, коли тіні стають щільнішими за плоть, а багаття притягують не тільки людей, Лада знову залишається осторонь. У селі її бояться, вважають дочкою Морени, вісницею смерті. Вона не заперечує — бо знає: кров завжди тече поруч із нею.

Та цього Івана Купала щось змінюється. З’являється він — незнайомець що струс саму її суть. Його погляд — наче вир, що зриває захист. Його тиша — голос небезпеки.

Попереду — зустріч із істотами, про яких шепочуть лише на межі сну. Попереду — вибір між прокляттям і тим, що ще страшніше за нього.

Це історія про силу жінки, яка не боїться темряви, бо сама з неї зроблена.