410
Анотація до книги "Аромат із присмаком зради "
Він мав усе: успішний бізнес, ідеальну дружину, спокійне життя.
Поки не зустрів її.
Вона — красива, владна і безжальна. Звикла брати. Звикла ламати.
Її погляд — як постріл, її поцілунки — як отрута.
І тепер вона хоче його. Повністю. Без залишку.
Він опирався. Але тіло зраджує першим.
Коли її аромат зависає в повітрі — здоровий глузд тікає.
А там, де колись була любов — лишається попіл. І кров.
Поки не зустрів її.
Вона — красива, владна і безжальна. Звикла брати. Звикла ламати.
Її погляд — як постріл, її поцілунки — як отрута.
І тепер вона хоче його. Повністю. Без залишку.
Він опирався. Але тіло зраджує першим.
Коли її аромат зависає в повітрі — здоровий глузд тікає.
А там, де колись була любов — лишається попіл. І кров.
Зміст книги: 24 глави
Останнє оновлення: 19 Жовт
25 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСкільки не загляну,а продовження немає.???????
Оксана, Привіт, так вийшло) я працював над коротким пригодницьким романом , тому оновлення затрималося , але на вихідних буде новий розділ. дякую що читаєте і чекаєте
Сцена написана з точністю й темпом, що нагадує кінематографічний кадр — усе рухається, гримить, сиплеться, і читач буквально бачить, як земля осипається, як полум’я проникає крізь темряву. Атмосфера блискавично переходить від падіння до смертельного бою, і це створює відчуття справжньої присутності. Автор вправно балансує між дією та деталями, не перевантажуючи описами, але залишаючи досить, щоб відчути біль, вагу удару й напругу моменту. Вражає стриманий героїзм оповідача — він не позує, просто діє, і саме це робить його переконливим.
я читаю з острахом,що зрада візьме верх.Я вже не люблю Кріс.
Я переживаю за Олену.
Оксана, Сюжет все набирає обертів, емоційні гойдалки розгойдуються, як хвилі на морі:)
І чого чоловіки такі слабкі?))
Марина Мелтон, Ну таке буває, коли в справі жіночі чари
Гарна обкладинка і інтригуюча анотація) Додам до бібліотеки
Катерина Винокурова, Привіт, радий, що вас зацікавила. Маю надію вас не розчарує
Іноді не треба вигадувати велосипед, аби заманити читача. Достатньо красивого блогу, і я вже тут. Ну що ж, початок сподобався, мабуть, продовжу читати. Але виникло дике бажання стукнути головного героя по причинному місцю! Бачте, діти трішки завадили, а він уже почав згадувати й вигадувати. Та все ж, у житті буває всяке, тому судити не берусь.
Тут відчувається внутрішня боротьба Ярослава: його тіло і розум розриваються між пристрастю і обов’язком. Кожен дотик аромату Кріс, кожен її погляд підсилює напруження, змушує серце калатати швидше, а думки плутаються в спіралі бажання і відповідальності. Він усвідомлює небезпеку, що криється в його емоціях, і відчайдушно намагається втримати себе, немов на краю прірви, де кожен рух може спричинити падіння. Кожна деталь — від аромату до голосу Кріс — підсилює відчуття, що внутрішній спокій тримається лише на крихкій межі самоконтролю.
Коли ж він повертається додому, напруга змінюється на тихий, глибокий сум і ніжність. Спостерігаючи за Оленою, Ярослав відчуває спокій і тепло сімейного життя, які одночасно зворушують і розривають його серце. Листок із пропозицією поїхати на пляж — це його спроба втримати баланс між пристрастю й обов’язком, подарувати момент щастя своїм близьким. У цій сцені відчувається одночасно і тяжкість рішень, і глибока любов, що живе у тиші, в кожному погляді й у кожному дрібному жесті, надаючи всій історії інтимного, людського звучання.
Цей розділ дихає напругою, у ньому відчувається справжня хімія між героями, яка балансує між викликом і спокусою. Атмосфера створена настільки відчутно, що кожен рух, кожен запах і навіть пауза між словами набирають значення. Дуже влучно показано, як зовнішня стриманість Яро розкривається в деталях — у простому одязі, у жестах, у тій демонстративній впевненості, що лише підсилює його привабливість. Кріс же протиставлена йому як жінка, яка грає своїми правилами, але все одно потрапляє під дію того «афродизіаку», що криється в самому його існуванні. У цьому протистоянні немає переможця — є лише обидва, що випробовують межі одне одного, і саме це тримає сцену живою й напруженою. Враження таке, ніби герої одночасно бавляться в психологічну дуель і вже не можуть не втягнутися в гру, яка обіцяє стати небезпечною.
Така драматична але життєва глава. Роздуми будь-якої заміжньої жінки мами, яка "задовбалася" і хоче просто відпочинку та уваги. А ще їй не вистачає того романтизму, що був на початку. Так, жінкам це потрібно. Звісно, що відносини змінюються з роками шлюбу, їх стирає по трохи побут. Але не всі подружні пари цього розуміють і тим паче обговорюють. І ще рідше роблять якісь висновки та дії. Частіше це лише мовчання, образи та обвинувачення, а потім зради та розлучення.
Марина Мелтон, Таке життя. В кожному розділі я намагаюсь віддзеркалити дійсну реальність яка, мабуть, не є популярною, але від того не менш проблематичною
Ваш розділ читається дуже кінематографічно й напружено: атмосфера ранкового Києва, контраст холодної розкоші залу з живим, неприхованим зіткненням двох людей, які не чекали зустрітися. Ви майстерно вибудували сцену так, що політик, його слова, навіть презентація Кріс — усе стає лише фоном до головного: внутрішнього конфлікту й прихованих емоцій між нею та Яро. Мить рукостискання, їхні протилежні відчуття — тепле й холодне — звучать як символ того, що їхній зв’язок небезпечний і водночас неминучий. Напруга тримається до останньої репліки, і фраза Яро «Це стратегія поразки» звучить, мов удар по тиші, залишаючи гостре відчуття недомовленості й очікування наступного кроку. У тексті є справжня драма — водночас стримана й емоційно глибока.
Віслон Веймер, Саме так і є, намагався передати це на кожній букві
А як же " політика конфіденційності"? Що це адміністратор так швидко видав усю інфу!?))
Марина Мелтон, Ну шо тут сказати, просто Кріс була дуже переконливою =)
10. З ним усе і так було ясно з початку. На що вона взагалі сподівалася?(( От дурні жінки.
Марина Мелтон, Так..Згоден, але повірте чоловіки далеко не втекли й Герой (в кавичках ) це наглядно показує ... він уособлює в собі риси тих самих псевдомачо ...
Бажаю успіхів книзі ❤️❤️❤️
Світлана Романюк, Дякую!
7. Люблю я такі ігри))
Марина Мелтон, Так вийшло гарно
Цей розділ вражає своєю напругою і емоційною жорсткістю. Відчуття Насті передається максимально гостро: від легкої ейфорії та піднесення після зустрічі з подругами до повного розгублення й жаху, коли реальність набирає агресивних обрисів. Ті протиріччя в її внутрішньому світі — легке бажання довіритися і одночасний протест проти насильства — створюють сильне відчуття беззахисності. Вся сцена нагадує холодну пастку: Денис спершу здався милим і невинним, а потім проявив домінування й грубість, і через це емоційний удар відчувається особливо гостро. Сцена змушує читача співпереживати, відчувати сором, розгубленість і гнів Насті, і водночас ясно показує, що вина за насильство лежить виключно на агресорі. Тиша після його виходу — це найсильніший акорд: вона резонує болем, зрадою й самотністю, змушуючи усвідомити, наскільки психологічно руйнівним був цей момент.
Початок мені історії зайшов. Цікавий сюжет закручується, гарно написано, читається легко, 18+ з перших акордів, гумор, без цензури. Все як я люблю. Йдемо далі))
А як це я пропустила? вже виправляюся))
Розділ викликає гірке відчуття в’язкої отрути, яка повільно розтікається по венах, і саме від цього стає не по собі. У словах Дениса відчувається холодна розважливість, замішана на брудній грубості, наче він звик прикривати власну пустку дешевим цинізмом. Його діалог із адміністратором звучить майже як підпільний кодекс — двоє чужих людей на мить поєднуються у зіпсутті, сміючись із того, що мало б бути огидним. А далі — сигарета, дзвінок, і вже з перших секунд чується, як розпадається світ Макса: крик, істерика, невміння вмістити у собі образу й безсилля. Це той біль, що вивертає нутрощі й робить людину ще жалюгіднішою, бо з кожним словом він сам визнає свою нікчемність. Від цього моменту історія наповнюється важкою темрявою, де будь-який вихід шукають не у власній силі, а в брудних ходах і помстах. Фінальні сцени з Instagram’ом залишають післясмак мерзоти: Денис, який кілька хвилин тому виглядав холодним виконавцем, показує свою дешеву сутність у примітивних жорстах і безглуздій самозакоханості. І вся ця суміш тютюнового диму, злості, бруду та безсилля створює відчуття, ніби ти сам вийшов із того залу, вдихнув цей дим і тепер мусиш нести його важкий запах у собі.
Крістіна стояла посеред темної кухні, прислухаючись до власного дихання, відчуваючи, як пульс ще відгукується болем на щоці, але всередині вирував твердий, холодний спокій. Кожен жест Макса, кожен його крок залишився позаду, як тінь, що розсіялася світлом її рішучості. Вона повільно відсунула келих на полицю, доторкнулася до дзеркала і побачила своє відображення: зелені очі холодно блищали, губи стискалися у непохитну лінію. Тепер її життя належало лише їй, і жоден спогад, жодна загроза не могли його похитнути. У повітрі ще відчувався запах дорогого парфуму та алкоголю, але він більше не лякав, а нагадував про пройдений рубіж. Крістіна розуміла: ця ніч стала символом нового початку, моментом, коли вона остаточно взяла контроль над собою і своїм світом, і тепер жоден Макс, жодна сила не змогли б зруйнувати ту крихку, але непохитну твердиню, що зародилася в її серці.
Цікавий, щільний за атмосферою розділ, написаний виразною мовою. Відчувається психологічна напруга, еротика подана візуально і сенсуально, не вульгарно. Поступово розкривається внутрішній конфлікт героїні, й цей перехід від тілесного до емоційного зроблено грамотно. Сцена з Максом — сильна, жорстка, але реалістична. Діалоги живі. Добре, що не романтизовано токсичні стосунки. Завершення тримає інтригу, готує ґрунт для подальшого розвитку історії з Яром.
Віслон Веймер, Дякую приємно, що читаєте !
Цей уривок справляє сильне враження. Він чуттєвий, насичений тілесністю, але водночас не зводиться до банальної еротики. Ти створюєш не просто сцену — ти показуєш динаміку стосунків, приховану психологію та тіні між рядками. Олена виступає як фігура інтимного тепла, але й нагадування про щось тимчасове, швидке, майже умовне. Її слова «у нас тільки кілька хвилин» — не лише про дитину в коридорі, а й про сам формат їхнього зв’язку: обмежений, незавершений, без перспективи.
І от саме після цього — прорив внутрішнього «я» Ярослава. Проблиск минулого, чи, можливо, справжнього. Ті «зелені очі» — це і тригер, і символ чогось втраченого або, навпаки, ще не здобутого. Останні абзаци значно поглиблюють характер героя: ми бачимо в ньому роздвоєність, спрагу, біль, самотність. Фінальний рядок — майстерна крапка. Усе напруження сцени, еротична енергія, незадоволення, спогад — зливаються в одне: щось пробудилось. І читач відчуває: далі буде.
Текст написано дуже чуттєво, стильно і кінематографічно. Він дихає. І це — його головна сила.
Віслон Веймер, дякую за розгорнутий коментар
Вітаю з новинкою!
Сергіель Краель, дякую
Вітаю з новинкою. Успіху книзі.
Оксана Павелко, Дякую
Бажаю натхнення і багато вдячних читачів!)
Ася Чирокбей, Дякую
З новинкою. Зазирнув. Початок вимагає продовження))
Romul Sheridan, Дякую, працюю над цим=)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати