“Люди полюбляють боротьбу, коли це безпечно та весело, -- думав Одро Клай, долаючи галерею між Краб’ячою та Головною вежами. -- Або принаймні, коли це просто весело”.

Він задоволено посміхнувся, мружачи оченята під відблисками сонця на морській гладі. Одро не міг згадати, від кого чув цю фразу, що приносила йому сьогодні стільки задоволення. А загалом — день був чудовий!

Він зупинився на мить, помилувавшись верхівкою Бузкової вежі, такої гордовитої й далекої за сонячним серпанком. Подумав про те, як уже не раз фіксував збурення магічних полів, що линули від неї, проте ніколи не був здатен піймати Ніколаса, або зібрати бодай мінімум необхідних доказів, щоб посіяти сумнів в серці Кха-Ноора. Але сьогодні на Раді, після провалу на Отруйних Шпилях, а надто — після втечі Ігнара, без сумніву, буде чудовий день для нього...

Одро Клай, голова магів-траскрипторів, інстинктивно потер долоні, які, через травму при народженні, тримав завжди на рівні грудини. За це, дивнувату поставу та вираз обличчя, вірогідно, і отримав своє прізвисько. А втім, Поштовий Щур, маг п’ятого ступеню, щиро йому дивувався, позаяк хоча й вважав щурів розумними, та все ж не рівнею собі...

Він почувався цілком непоганою людиною. Людиною, що не скаржиться на життя, хоч занадто часто переживає тягучий біль у травмованому хребті, який можливо зносити лиш у тиші й самотності, пестячи й годуючи улюблену ласку... І це було цілком природно — пояснював він собі й охочим, -- суперництво між інвенторами і транскрипторами. Ба більше — корисно. Хоча перспективнішими він, звичайно, вважав останніх: навіщо винаходити формули в той час, як Древня Цивілізація лишила їм, своїм нащадкам, багатий спадок, який лиш треба прочитати. І Одро готувався стати саме тією людиною, яка подарує ці незамінні знання Людству...

За годину в Головній вежі збереться Колегія магів Наргарду, де Ніколас виступить головним обвинуваченим. Ось тоді він, Одро Клай, зможе, нарешті, довести свої стійкі підозри щодо некомпетеносносты головного мага-інвентора й, можливо, щодо його зв’язку з Одреном Темної Сутності... А поки — є трохи часу порадіти життю, похвалити себе, зокрема, за те, що корисна боротьба в чергове дозволить акцентувати увагу на проблемі, за необхідність -- перерозподілити ресурси для її вирішення.

-- Люди полюбляють боротьбу, -- пробурмотів він непомітно сам для себе.

-- Доброго дня, Майстер Одро.

-- До... доброго дня, Рімеє, -- він зупинився, трохи порозмисливши, що вона може знати по справі; за тим рушив далі.

До місця зібрання Одро прямував Розправленим Крилом, бо знав, що Ніколас піде Перебитим: вони завжди так робили, аби якнайменше зустрічатися в коридорах Академії.

Читати від початку: https://litnet.com/uk/book/pomsta-aranni-b150562