Поради для авторів: 20 хвилин на день — і маєте книгу!

Письменник, блогер і колумніст інтернет-видання "The Daily Beast" Джеймі Тодд Рубін працює на повну ставку і виховує двох дітей. Щоб підвищити свою професійну продуктивність, він взяв за правило писати кожний день протягом не менш ніж 20 хвилин. «Я з'ясував, що 20 хвилин — це 500 слів, — каже Джемі, — і навчився працювати, не звертаючи уваги на те, що діти шумлять, або на те, що в кімнаті працює телевізор».

Рубін радить вибирати час для творчості в залежності від розпорядку дня, а не призначати його завжди на певну годину, бо плани можуть змінитися, ваш денний графік порушиться і настрій зіпсується.

«Якщо я закінчую текст раніш, ніж планував, то потім не переймаюся через нього, — розповідає колумніст. — Якщо ж день намічається нелегкий або все взагалі починає йти не за планом, я просто кажу собі: «У тебе буде лише 10 хвилин». Я так роблю, тому що практично в будь-якій ситуації можу розраховувати на таку кількість часу. Це не дуже багато, але на повній потужності я здатний написати близько сторінки (250 слів) за 10 хвилин. Навіть одна сторінка — це вже на одну сторінку більше, ніж було вчора».

Крім того, Джеймі дотримується стратегії багатозадачності. Зазвичай він працює над двома художніми творами і двома-трьома матеріалами в жанрі белетристики. «Я навчився цього трюку після того, як прочитав автобіографію Айзека Азімова, — каже Рубін. — Цінність активної мультизадачності полягає в тому, що вона дозволяє переключати увагу, щоб максимально збільшити корисність 10-хвилинного вікна. Якщо я сідаю писати і розумію, що сьогодні не в настрої для оповідань, я переключаюсь на статтю, і навпаки».

А що робити зі втомою? Певно, всім знайомий такий стан, коли взагалі нічого не хочеться робити, і зазвичай в таких обставинах здається, що єдинє можливе рішення — це відкласти всю роботу на завтра. Але Джеймі Рубін впевнений, що цього можна не робити.
«Ми всі знаємо про такий фокус, як покласти пару великих купюр у потаємну кишеньку гаманця на всякий пожежний. Я роблю те ж саме з розповідями і повістями. Я не працюю за сценарієм, але майже завжди знаю, як має закінчитися історія. Зазвичай у мене в голові є одна сцена, — як правило, кульмінаційна, — яку я хочу написати особливо сильно. Коли мій розум працює погано і нічого не придумується, я просто дістаю цю «сцену на всякий пожежний» і працюю з нею».