Діти Яворського та Шлюбний договір... — оновлено!
Вітаю, мої хороші!
Оновлення двох книг!

✨✨✨
А я, здається, сьогодні остаточно втратив спокій. Беру з таці офіціанта склянку води й роблю кілька ковтків. Потрібно зібратися з думками і хоч трохи заспокоїтися.
Якщо Марк і Ліза справді мої діти, то виходить, що Віолетта приховувала їх від мене всі ці роки.
І якщо це підтвердиться, то я стільки часу не те, що не знав, навіть не здогадувався про їхнє існування. Але з іншого боку, я ж сам зробив усе, аби Віолетта більше ніколи не захотіла зі мною розмовляти.
Від цієї думки стає неприємно.
Ні. Зараз не час копирсатися в минулому. Спочатку потрібно дізнатися правду. І якщо Віолетта не бажає відповідати, доведеться шукати інший спосіб.
Переводжу погляд на гостей. Десь тут має бути її сестра. Маю нестримне бажання поговорити з нею тет-а-тет. Бо саме вона сьогодні так необережно обмовилася про нібито моє батьківство. І судячи з того, як її намагався зупинити чоловік, сказала значно більше. І що точно не було призначено для сторонніх вух.
Повільно вкотре оглядаю зал у пошуках Віолетти. Біля столиків Марти немає. Поруч зі сценою також не бачу. Можливо, вже пішла? Невже проґавив?
Аж раптом помічаю знайому постать біля виходу на терасу. Марта стоїть поруч із своїм чоловіком і щось роздратовано йому доводить, активно жестикулюючи.
От і чудово! Ставлю склянку на найближчий столик і прямую до них. Мені терміново потрібно з ними поговорити. І цього разу я нікому не дозволю перевести розмову на іншу тему.

✨✨✨
— Мамо, ти куди?
Вона, здається, лише тепер помітила мене. Зупиняється і, на мить зиркнувши на мене, поспіхом починає взувати високі чоботи.
— Як куди? До Артура! Я ж учора батькові про це сказала. Я подала на розлучення... — повідомляє мама так між іншим, ніби це нормально.
І в мене від цієї звістки пакунки таки вилітають із рук. Не можу переварити почуте.
— У сенсі, ти подала на розлучення?! — ошелешено перепитую.
Мати, засунувши замок-блискавку на другому чоботі, вирівнюється.
— У прямому сенсі, Амаліє. Ми вчора з твоїм батьком усе обговорили та вирішили. Ми розлучаємося.
Мене охоплює ступор і розуміння всієї ситуації. Дрібне тремтіння проймає тіло від жаху.
— Мамо, ти хоч розумієш, що тато через тебе в лікарні?! — рівними губами перепитую.
— Ну, дуже добрий день! — фиркає вона. — А я тут до чого? — бере одну валізу і йде на вихід.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЧитаю з великим задоволенням ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати