Друзі, сьогодні питання не про сюжет, а про вас.
Є речі, яких не навчиш і не сховаєш. Дитина ніколи не бачила, як дід закладав руки за спину, а ходить точнісінько так само. Донька морщить ніс, як мама. Син мовчить тим самим мовчанням, що й батько.
Саме з такої дрібниці виросла «Помічниця для боса. Син, про якого він не знає». Чотирирічний Левко тре брову великим пальцем, коли думає. Мира бачить цей жест щодня і щодня вдає, що він нічого не означає. А потім приходить на співбесіду, і новий генеральний директор, схилившись над звітом, робить те саме.
Назар її не впізнав. Жест вона впізнала за секунду.
Не скажу, скільки часу мине, доки він помітить сам. Скажу тільки, що Левко рахує сходинки вголос і нічого не вміє приховувати.
Друга глава вийде 17 листопада о 7:00. Книга безкоштовна, шукайте її на моїй сторінці.
А тепер питання до вас: який жест, звичку чи слівце ви успадкували від рідних? Або впізнали у своїх дітях? Напишіть у коментарях, я читаю кожен і відповідаю.
Ваш ССАІ (МОРОК)
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійтинічого такого не помічала
Ханна Грей, Таке збоку видно краще, ніж зсередини. Спитайте когось із рідних, раптом здивують :)
У мене малий копіює те, що бачить і чує(◕ᴗ◕✿)
Яна Джонс, Оце найчесніше дзеркало в домі. Іноді аж лячно, що саме воно повторить при гостях :)
Цікава тема...
А ще цікавіше, наскільки я зрозуміла автор чоловічої статі, що вам теж це цікаво?!
....на днях якраз думала,що багато книг саме від жінок, і вони багато чого описують ідеалізуючи з точки зору жіночого сприйняття, тому цікаво читати від чоловічої....
По вашому питанню: я особисто дуже люблю спостерігати за дрібницями. Іноді помічаю, як люди повторюють жести, рухи, інтонації своїх рідних, навіть не усвідомлюючи цього. Я й сама за собою помічаю, що в чомусь схожа на тата: наприклад, у любові більше мовчати, ніж говорити. Але найбільше мене колись вразило інше: я бачила дитину, яка майже не росла поруч із татом, бачила його дуже рідко, але рухалася точнісінько як він. І це було настільки очевидно, що змусило замислитися: скільки всього ми носимо в собі, навіть не помічаючи цього. Іноді спорідненість проявляється в таких дрібницях, які неможливо підробити.
Арі Шейд, Так, автор чоловік, і мені це теж цікаво: людина складається саме з таких дрібниць. Ваша історія про дитину, яка майже не бачила тата, а рухається точнісінько як він, якраз про те, з чого виросла «Помічниця для боса». Дякую, що поділилися. А любов мовчати замість говорити моїм героям дуже знайома.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати