Є місця, куди заходиш випадково, а виходиш уже іншим. Бар «Лампа» саме з таких.
Тут тепле світло, дерев'яні столи й запах свіжих грінок із часником. Бармен привітно кивне вам і поставить перед вами келих доброго, смачного пива: темного, прохолодного, з густою піною. Він нічого не питатиме, бо тут усі свої.
А в кутку, у сірому светрі, сидить чоловік, якого бармен називає просто Брехун.
Він розповідає історії. Про сусідів, про знайомих, про те, що начебто траплялося з ним самим. Кожна його історія неправдива. Він сам це каже, і вам це відомо ще до початку.
Тільки от слухати його чомусь дедалі страшніше. Історії починаються з буденного: з блюдця на підвіконні, з маршрутки о пів на одинадцяту, з дитячого малюнка на холодильнику, а закінчуються так, що ви ловите себе на думці: «А раптом?» Особливо коли Брехун раптом говорить про вас те, чого не мав би знати.
Беріть пиво, беріть грінки, присувайтеся ближче й слухайте.
Тільки пам'ятайте головне: не вір жодному слову.