Вітаю всіх на моїй сторінці! Нещодавно я виклав сюди повний текст свого роману «Всесвіт України» на 153 сторінки. Але сьогодні хочу поділитися з вами, з чого взагалі почалася моя письменницька історія рівно рік тому.

До того часу я чотири роки сидів у «вічному» бані у фейсбуці. Аж раптом натрапив на чергові фейки окупантів про «зруйноване метро у Львові» та фото круїзного теплохода просто біля Львівського оперного театру. Під виття повітряної тривоги захотілося хоч трохи підняти людям настрій — і я написав свій перший жартівливий коментар.

Ось той самий текст (зберіг його в архіві, хоча з соцмережі тоді видалив):

«Накололи, блін. Написали, що круїз затримується на 3 години (сантехнік п'яний). Приїхав у порт на 2 години пізніше — а лайнер у-тю-тю. Виходить — не пив сантехнік. Уточнення: це кочегар свою кочергу пропив зі мною в порту і не признався. І головне — він мені її не віддав. Хвилююсь за неї, бо там така "золота молодьож" пливе, що їй, п'яній, море по коліна, а розум давно у воді плаває...

Тепер боюсь, що це корито до Гамерики не допливе. Хоч би до Цюцькова доповзло, а то пасажири замерзнуть від арктичної жари. Через тиждень повідомили, що і до Цюцькова не добрались. В районі хутора Апляпмуське на Тихому океані п'яні першопрохідці захотіли захопити Гренландію скоріше за Трампа, напали на острів Миклухо-Маклая (бачите, що оковита витворяє). Трішки помилилися, на пів глобуса, але нічого страшного не сталось...

Трамп також лоханувся — погнав флот в Антарктиду Ірландію шукати. Переплутав Ісландію з Ірландією, а Гренландію з Антарктидою. Від здивування і переляку Велика Британія також Ірландію там почала шукати. Шукали не довго, бо знайти на такому клаптику Землі, як Антарктида, спантеличеного ескімоса для сильних армій світу не склало труднощів. Труднощі виникли в ескімоса: у стресовому стані він попросив політичного притулку в пінгвінів. Пінгвіни, аполітичні живі істоти, провівши шумову нараду, відмовили йому й пірнули в ополонку ловити рибу...»

За першу годину на цей допис відгукнулися понад два десятки поціновувачів гумору — писали в чат, просили ще, навіть кликали писати тексти за океан. Саме тоді я відчув: це працює, людям потрібен сміх, здоровий глузд і віра в майбутнє навіть у найтемніші дні.

Минув рік — і той самий абсурдний гумор, сатира на «порєбрік» і навіть ті самі пінгвіни перекочували у великий кібер-етнічний епос «Всесвіт України», де жива родова пам'ять поєдналася з інженерною логікою.

Якщо ще не читали — заходьте на сторінку книги, вона вже викладена повністю й безкоштовно. А в коментарях напишіть: чи пам'ятаєте ви той мем про «львівське метро» і що вам найбільше сподобалося в романі? Буду радий поспілкуватися!