— З вами все гаразд? — стурбовано запитує мене Ліана, і тільки тоді я розумію, що застогнав уголос.

Ще бракувало відкритися перед дівчиною, що я її хочу! А з іншого боку… Рано чи пізно вона опиниться в моєму ліжку. Як і всі, хто був на цій посаді до неї. Тоді до чого всі ці прелюдії, виправдання та хитрощі?

— Так, зі мною все гаразд. Це просто звичайна реакція дорослого самотнього чоловіка на молоде жіноче тіло на відстані простягнутої руки.

Чесно зізнаюся й демонструю цю саму простягнуту руку. Кладу долоню на її коліно, і в мене спочатку перехоплює подих від відчуття гарячої близькості… а потім — і від дзвінкого ляпаса.

— Якого Некрилатого Бога ви собі дозволяєте! — гарчу на неї.

— Саме це я хотіла запитати у вас, пане Тарахане!

— Не вдавай із себе недоторку! — виходжу із себе.

Скільки їх уже тут перебувало, і всі вони в ліжку виявлялися давно не цнотливими! І ця теж із себе корчить незайману… Нічого, хай поки випендрюється. До певного часу…

Дівчина вдає з себе ображену доброчесність і підводиться.

— Не можу сказати, що вечір був приємним, пане Тарахане… Спокійної ночі.

— Ви не доїли, Ліано… — примирливо кажу я.

— Дякую, але я сита по горло! — гордо задерши маленький носик, дівчина рішучим кроком іде до дверей. І завмирає перед ними, не знаючи, яку з трьох обрати. Посміхаюся про себе. Ну що ж, або цій гордячці доведеться попросити моєї допомоги, або вона може проблукати коридорами замку до самого ранку. Що вона обере?

— Ікароне, проведіть мене до моєї кімнати!

Геніально!