Очі почали поспіхом пробігати слова, речення, абзаци. Неначе від цього залежало моє життя.

  «Доню, вогнику мій, будь обережною! Доля твоя обіцяє бути складною, але я знаю, що ти сильна. Дуже-дуже хочу побачити тебе! Доросла моя дівчинко, я пам’ятаю про тебе. Я згадую твої сонячні кучерики щоразу перед сном і зранку. Я дуже сильно тебе кохаю й хочу бути поруч…

  Але сама бачиш, як вирішує доля. Нас із тобою розлучили, ще коли ти була занадто мала. Я ледве пам’ятаю твоє обличчя. Але ніколи не забуду твій упертий, задорослий характер. Як би я хотіла тебе обійняти…

  Та зараз не час для ніжностей. Усе це буде, коли ми зустрінемося. Я тобі обіцяю. А зараз послухай мене уважно, люба! Поки ти в батьківському замку, у мене є для тебе кілька важливих попереджень:

  По-перше, не довіряй нікому, окрім батька, Карочки й Вільяма. Прислуга може вчинити з тобою так само, як колись зі мною. А інші особи при дворі явно не бажатимуть тобі щастя й вічного життя.

  По-друге, попроси когось відвести тебе до бібліотеки. Ти й уявити не можеш, скільки там знайдеш відповідей на свої запитання.

  І насамкінець скажу одне, бо часу мало. Тікай від синього вогню. Що б не сталося. І в жодному разі не погоджуйся на його плани. Він погубить тебе, моя ластівко…»

  По жовтуватому папірцю потекла тоненька цівка темно-червоної крові. Неначе цей аркуш був проклятий віддавна...

 ...

Продовження читайте вже на сторінці!