Мені здається, ми дуже часто плутаємо те, чого від нас очікують, із тим, чого насправді хочемо самі.

Можна роками йти дорогою, яку для тебе колись обрали. Намагатися бути достатньо хорошим сином, достатньо талановитою донькою, достатньо зручною людиною. Можна навіть переконати себе, що це і є твоє власне бажання. А потім одного дня зупинитися й не впізнати себе в тому, ким став.

У майбутній книзі «Межа» мені хотілося поговорити саме про це.

Про Ніколь, яка приїздить до Кракова з мрією стати письменницею, але за цією мрією ховається значно більше, ніж просто любов до слів. Про Ернеста, який звик дивитися на майбутнє крізь призму очікувань, що залишилися йому від батька. Про їхні спроби розібратися у власному житті, поки навколо триває звичайне студентське життя.

Тут будуть тексти, які пишуться не для того, щоб їх хтось прочитав. Розмови, після яких хочеться ще довго мовчати. Люди, які приходять у наше життя не для того, щоб усе виправити, а іноді просто для того, щоб ми нарешті наважилися подивитися на себе чесно.

Я не хочу робити з цієї історії розповідь про те, як кохання здатне врятувати людину. Мені цікавіше інше: чи можемо ми дозволити комусь бути поруч, коли самі ще не навчилися бути із собою?

Мабуть, саме тому ця книга називається «Межа», що іноді проходить зовсім не між двома людьми. Іноді вона проходить усередині нас.

Потроху знайомлю вас із моєю новою історією. І дуже сподіваюся, що колись ви полюбите її героїв так само, як люблю їх я. Очікуйте.

Ваша Есмі Рей.