Вітаю!

Роман "Діти Яворського" — оновлено!

✨✨✨

Я стою посеред стежки в дитячому садочку, поклавши руки в кишені штанів, і вперто прикипаю поглядом до білого кросовера Віолети. Машина рушає, потім гальмує, а вже за кілька хвилин плавно вирушає зі стоянки, блимаючи покажчиком повороту, й повільно зникає за поворотом вулиці, доки остаточно не розчиняється в міському потоці. Але навіть тоді, коли автомобіль зникає з мого поля зору, я не можу зрушити з місця.

На душі осідає важкий, неприємний осад. Вона пішла, а в повітрі витає купа недоказаного, і я це чудово відчуваю. Якийсь дивний, майже гнітючий шлейф відчуттів тягнеться за цією зустріччю, викликаючи бурю емоцій, яких я зовсім не очікував і тим більше не можу логічно пояснити.

Мене охоплює жаль. Неприємні відчуття смогом осідають на душі.

Дивлюся туди, де щойно стояла вона, і раптом чітко усвідомлюю: мені перед нею соромно. Так, саме соромно. За те, як грубо я обійшовся з нею шість років тому, коли вона була наївною, закоханою дівчиною, яка просто хотіла тепла та моєї уваги. Я відмахнувся від неї, як від настирливої мухи. Хотів, аби вона не діймала мене, тому кинув холодні слова про те, що вона для мене нічого не означає. І просто пішов будувати своє життя, забувши про неї взагалі. А тепер вона дивиться на мене так, ніби я порожнє місце. І ніби тепер я для неї нічого не означаю. В її погляді стільки холоду, відсторонення та зневаги, що я не можу це прийняти. І найголовніше — її слова про те, що «чоловік чекає», чомусь продовжують болісно лунати в моїй голові, хоча раніше мене зовсім не хвилювало, як склалася її доля.

Але найбільше мене чіпляють дитячі очі. Малюки дуже красиві.

Я чомусь знову і знову бачу обличчя двійнят. Особливо мене вразила дівчинка. Її неймовірні, чисті, глибокі блакитні очі... Вони здалися мені якимись дивовижно знайомими. Не просто красивими, а до болю рідними, ніби я вже бачив їх десь раніше. Чи то в дзеркалі, чи то у власних спогадах. Дивні відчуття, яких я не можу пояснити, засіли в мозку настирливою думкою. Малюки такі жваві, розумні й водночас гарно виховані. Чомусь від одного погляду на них серце у грудях починає тріпотіти, вимагаючи підійти ближче. Здавалося б, чужі діти, але вони дивним чином зачепили потаємні струни моєї душі.

Діти Яворського

❤️❤️❤️