Здавалося б, учора ми вже зібрали всіх, хто міг допомогти авторці пережити письменницькі пригоди.

Валтер узяв ситуацію під контроль. Аліса принесла щось смачненьке. Едвін, як завжди, був готовий додати хаосу. А маленька Діана нагадала всім, що навіть у найскладніші дні є місце для тепла.

Здавалося, вечір мине спокійно.

Але персонажі забули одну маленьку деталь.

Кріс пише не одну історію.

І саме тоді, коли Едвін потягнувся за черговим шматочком пирога, у повітрі щось дивно мерехнуло.

— Це ще що таке? — насторожився Валтер.

Аліса повільно поставила чашку на стіл.

— Якщо це знову твої витівки, Едвіне…

— Чому відразу я?! — обурився ворон. — Я сьогодні взагалі поводжуся майже пристойно!

— Саме слово «майже» мене й непокоїть, — зауважила Аліса.

Мерехтіння посилилося.

І просто посеред кімнати з'явилася дівчина з темним волоссям.

Вона розгублено озирнулася, поглянула на присутніх, а потім тихо запитала:

— Перепрошую… А це де я?

Запала тиша.

Діана першою визирнула з-за Аліси.

— Вона теж із наших книжок?

Валтер примружився.

— Судячи з того, як вона з'явилася, у нас поповнення.

Едвін нахилив голову набік.

— Чудово. Ще один персонаж. Кріс, ти там випадково не відкрила портал до власного списку незавершених історій?

— Едвіне! — одночасно вигукнули Аліса й Валтер.

— Що? Я лише припускаю!

Незнайомка несміливо підняла руку.

— Мене звати Амелія. Амелія Коллінз.

Аліса здивовано кліпнула.

— Амелія? Та сама Амелія, яка бачить привидів?

— Так… — дівчина трохи знітилася. — А звідки ви знаєте?

Едвін повільно повернув голову до Валтера.

— Ну що ж. Тепер у нас є людина, яка може пояснити, чому в авторки іноді такий вигляд, ніби вона щойно побачила привида.

— Я зараз поясню тобі, звідки в мене буде такий вигляд, — лагідно пообіцяла Аліса.

— Кохана, я просто пожартував!

Амелія не втрималася й усміхнулася.

Здається, вона починала розуміти, куди потрапила.

— Вибачте, але я не зовсім розумію, чому опинилася тут. Ще хвилину тому я була у своєму світі.

Валтер зітхнув і відсунув для неї стілець.

— Дорога Амеліє, у нас тут є одна спільна проблема.

— Яка?

— Наша авторка.

— ВАЛТЕРЕ! — цього разу обурився вже уявний голос Кріс десь за межами історії.

— Що? Я ж нічого поганого не сказав, — спокійно відповів він.

Аліса прикрила усмішку долонею.

— Не звертай уваги. Коли вони збираються разом, це звичайний вечір.

Діана тим часом підсунула Амелії тарілку з пирогом.

— Тримай. Коли в нас багато розмов, краще щось їсти. Тоді Едвін менше говорить.

— Гей!

— А що? Це правда!

Амелія засміялася.

І знаєте, що було найцікавішим?

Ще кілька хвилин тому вона не знала жодного з них особисто. А тепер сиділа за одним столом із людьми, які сперечалися, жартували й передавали одне одному чай так природно, ніби зналися все життя.

Можливо, саме так і народжується дружба між світами.

Але тут Амелія раптом згадала щось важливе.

— Зачекайте… Якщо я тут, то хто зараз стежить за моїми привидами?

Едвін завмер із пирогом у руці.

Аліса повільно повернулася до Валтера.

Валтер заплющив очі.

— Кріс.

У кімнаті стало тихо.

— Кріс, — повторив він уже голосніше. — Нам потрібно поговорити.

А десь за межами історії авторка, мабуть, саме в цей момент вирішила, що їй терміново потрібна ще одна чашка чаю.

Бо тепер у неї була не просто компанія персонажів.

Тепер у неї була компанія персонажів, які почали знайомитися між собою.

І якщо ви думаєте, що на цьому все закінчилося, то я маю вас розчарувати.

Едвін уже запитав Амелію, чи може вона бачити привидів авторських дедлайнів.

А Амелія серйозно замислилася над відповіддю.

Продовження залежить від авторки. Але, здається, її персонажі вже щось задумали…