- 20% на три книги.

Поспішайте, дія знижок скоро закінчиться.

     Повернувся    в   палату    і    чекаю   її.    Минуло   40   хвилин.   Знов   дратуюсь.    Вже   не   вперше   почуваюсь   собачкою ,   яка   за   нею   бігає.   Якого   біса?     Беру   телефон   і   пишу   повідомлення.

     "Якщо   ти   негайно    не   прийдеш ,   прийду    я."

     Подіяло.  Вже    через    хвилину ,   зла    наче    фурія   малявка   влетіла   в    мою    палату .    Її    очі    метають   блискавки.

    - Ти   що   собі    дозволяєш?  - шипить   зміючка.   Така   класна ,   дух   перехоплює.   -   Я   взагалі-то    на   роботі   якщо   ти   раптом   не   помітив.   Якщо   тобі    сумно... -  не   даю   договорити.   Хапаю   за   обличчя    і   жадібно   цілую.  Я   чекав   цього   цілу   довбану   добу.   Саша   зойкнула ,  відштовхнула   мене   і   розвернулась  до   мене    спиною.   Я   охринів   якщо   чесно.  Вона   вперше    відштовхнула   мене.   Якого   біса   відбувається?   Грається   зі  мною   наче   я   хлопчик.   Різко   розвертаю   до   себе  з   наміром   добитись   відповіді ...   

      - Якого   біса?  Що   за   ігри?  Послухай   дівчинко... - почав   і   завис   на   її   губах...  Помади   вже    майже   немає    і   добре    видно   невеличку   ранку   на   якій   виступила   краплинка   крові.  -  Що   це?  -  в   лялькових   очах   блищать   сльози.  - Сашо!   Я   п-питаю... -  тільки   тепер   помічаю   що   під   добрим   шаром   тоналки    припухла   вилиця .  Обережно   проводжу   пальцем   поки   в   голові    складається    пазл.    То   ось   навіщо   цей   маскарад.   Щоб   сховати   синці .   - Трясця!   Я    вб'ю   його !   Чуєш?   Це   мудак   твій   зробив?  - по   її  щоках   течуть   сльози   і    я   розумію   що   це   все .   Йому   кранти .  Тепер   точно.  Притягую   до   себе   маленьке   тільце   і   обіймаю .   Ну   як?   Як   можна   її   бити?   Її   ж   за   вітром   носить .   Обійняти   міцніше   страшно   щоб   не    зламати   нічого... Що   за    чортів   виродок?  -  Не   плач   маленька.   Він   заплатить   за   це.   За   кожну   твою    сльозинку.   Я   обіцяю   тобі.   Дорого   заплатить.  - підняв   її   на   руки   і   разом   з   нею   сів   на   ліжко   посадивши   дівчину   собі   на   коліна.    Легенько  проводжу   пальцем   по   губі. - Боляче?   Я   не   хотів.   Пробач.  - знов   пригортаю   до   себе.  - Дівчинка   моя.   Маленька   моя . - шепочу   і   цілую   в   скроню.   Сьогодні   Саша   в   лікарні ,  тому   я   теж   залишусь ,   а   завтра   додому.   Досить   валятись.   Потрібно   поговорити   з   Максом   і   шукати   її   козла.   Живцем   під   землю   зарию,   тварюку.

Кажуть, що в найнебезпечніших чоловіків немає слабких місць.
Брехня!!!

 Слабкістю Еміра Шахіна стала дівчина, яка не схилила перед ним голову.
Вона не благала. Не плакала. Не тремтіла від страху. Вона сперечалась. Дражнила. Дивилась просто в очі чоловікові, перед яким здригався кримінальний світ. І саме тоді він зрозумів... Відпустити її вже не зможе.
Вона ненавидить його владність і нахабство. Він божеволіє від її впертості і блискавок, якими вона щоразу намагається його спопелити.

Кожен їхній погляд був викликом. Кожен дотик - вибухом. Кожен поцілунок - зводив з розуму.
Та коли серця нарешті почали битись в одному ритмі, доля завдала чергового удару. Жінка, заради якої він готовий спопелити весь світ, донька його найлютішого ворога.

Тепер їх кохання перетворюється на гру, де ставка не свобода чи перемога, а життя?

Вони знали одне одного з дитинства…
Він бачив її зовсім маленькою. Пам'ятає перші кроки, перші сльози, перші перемоги. Завжди був поруч. Захищав. Оберігав. Допомагав. Для Богдана вона була майже молодшою сестрою.
Але одного дня все змінилося…
Він навіть не помітив, коли мила бешкетниця Єва перестала бути маленькою дівчинкою. Коли її усмішка почала збивати його з думок. Коли погляд став небезпечно довгим. Коли дружба непомітно перетворилася на почуття, яких не мало бути.
Та є одна проблема…
Богдан - чесний, правильний чоловік. І він уже заручений з іншою.
Єва:
«Здається, я кохала його завжди… Просто не розуміла цього. Він був поруч усе моє життя, і я сприймала це як щось звичне. Але коли Богдан повернувся додому з нареченою… мій світ розсипався. Ні. Я не зможу віддати його іншій. І не віддам.»

ГАРНОГО ВЕЧОРА І ТИХОЇ НОЧІ!