Мей звикла до пам’ятників, які мали нагадувати одне: перед вами правитель. Корона. Меч. Постава, в якій не залишалося місця для сумнівів.

А Віндроуз стоїть на мосту без усього цього. І саме це чіпляє її найбільше.

Бо містяни вирішили пам’ятати не його титул і не перемоги. Вони запам’ятали те, що стало частиною їхнього життя : міст, вільний перехід, рішення, яке залишилося після нього.

І, мабуть, це найчесніша міра влади: не скільки людей тобі підкорялися, а що стало кращим після тебе.

А як ви думаєте: за що насправді варто пам’ятати людей, які мали владу?

Глава 3. «Те, що залишається»

Ілюстрація та тема — за мотивами книги «А що далі?»