Хлопці поїхали близько шостої вечора, залишивши після себе виконану роботу, запахи свіжого розчину і… неймовірний подарунок на задньому дворі.

Ванну встановили ідеально: просто за будинком, де високе старе дерево ховало майданчик від чужих очей, але водночас відкривало приголомшливий краєвид на карпатський хребет і вечірнє небо. Під чавунне днище хлопці акуратно виклали рівний майданчик зі старої червоної цегли, підвели гнучкий шланг від свердловини й навіть закопали невелику зливну трубу в бік саду, щоб вода не застоювалася.

Увесь залишок дня сонце безжально палило, розжарюючи темний чавун і воду всередині.

Коли воно вже сховалося за верхівками дерев, я нарешті закінчила свої справи, сходивши після цілого дня чищення витягнутих «скарбів» на тераси й перевіривши лозу. Дістала найм’якший рушник, італійську олію для ванни, яку берегла для особливих випадків, і вирушила на задній двір насолоджуватися розкішшю.

Вода була не просто теплою — вона була комфортно гарячою, увібравши в себе все денне сонце.

Я скинула робочий одяг і обережно занурилася у воду.

— Mamma mia… — видихнула я, відкинувши голову на гладенький чавунний борт.

Читати Кохання з витримкою. Норовлива для Тараса