Трохи похизуюся!

Моя РУДА ТАЄМНИЦЯ БІЛОГО ДРАКОНА у віджеті Набирають популярність!!

Хто ще не читав, ласкаво прошу, заходьте та насолоджуйтесь!

Анотація:
Отримавши від принцеси Аліейри завдання дослідити священну річку Ракіру, Белара вирушає до Рівнинного Султанату. Там, на відміну від рідного звичного матріархату, жінки абсолютно безправні.
Принц Белград живе в Султанаті та не планує повертатися до Королівства, вважаючи за краще відмовитися від своєї драконячій іпостасі, але не бути у жінок на побігеньках.
Але доля посміялася над обома. І тепер Белара — рабиня в гаремі Белгарда...
***
Як і всі книги циклу — можна читати окремо.

Рандомні уривки:

Уривок 1:
"Зненацька двері відчиняються, і Белгард, як завжди без стуку, по-господарськи заходить у кімнату з тацею, заставленою тарілками з їжею. Поставивши її на столик, принц дістає з кишені невелику баночку та, посміхаючись, простягає її мені.
— Ось, це для лікування твоїх «ран» від управителя. Габріас за тебе дуже хвилюється!
Ігнорую мазь і підозріло розглядаю їжу, принюхуючись до кожного шматочка в пошуках афродизіаків.
— Що ти робиш? — цікавиться Белгард і завмирає, спостерігаючи за моїми маніпуляціями.
— Перевіряю, чи немає тут ваших улюблених добавок, — бурчу я, не підводячи очей. — Управитель напевно подбав, щоб «покарана» наложниця стала поступливішою до вечора. До речі, чия це була ідея — заправити вчорашню вечерю афродизіаками?
Белгард здивовано підіймає брову, а потім починає голосно сміятися.
— Руда, — видавлює з себе крізь сміх, — ти справді думаєш, що мені потрібні добавки, щоб спокусити жінку?
— Але ж вони там були! — кажу, трохи примружившись.
Помітивши мій скептичний погляд, принц різко припиняє сміятися та зізнається:
— Я просто хотів, щоб ти трохи розслабилася... Хто ж знав, що тобі так сподобаються ласощі й ти з'їси потрійну дозу! — зітхає принц, а потім додає, остаточно підірвавши мою довіру: — Я впевнений, сьогодні ми зможемо провести незабутню ніч без жодних добавок!"

Уривок 2:
"— Принеси нам молока, — віддає розпорядження Марата, і я знову відчуваю владні нотки в її голосі. Такому не навчиш. Це вроджене…
— Так, господине! — відповідає служниця та йде, знову кинувши на мене погляд, цього разу підозрілий. 
Не уявляю, про що вона подумала… Хоча, я чула, що в деяких гаремах дівчата, не дочекавшись уваги господаря, самі розважають одна одну… 
Марата помітила погляд служниці, і, схоже, її це теж зачепило. Вона проводжає її поглядом, а потім злегка нахиляється до мене, стишивши голос. 
— Знаєш, Руда, погляди служниць — це найменше, що має зараз нас хвилювати, — вона гірко всміхається і крутить у руках порожню чашку. — Ти думаєш, я злюся на тебе через Белгарда? Що ревную до вашої Істинності? 
Я завмираю, намагаючись не видати хвилювання. Марата не ревнує і не злиться, що принц відмовився з нею спати? Важко повірити в таку «щедрість»! "

Уривок 3:
"— Мені буде спокійніше, якщо ти залишишся і доглянеш за Маратою та будинком, — м’яко відмовляю другу. 
— Ставлю тобі вищий бал з «Ухильної дипломатії»! — сміється Нарак.
— До речі, — вступає в розмову Кірах, не припиняючи навіть за столом гортати конспекти. — Наступного тижня залік із «Дипломатичного кодексу»! 
— Е-е… — удає здивування Нарак, підморгуючи мені. — І такий предмет в Академії є?
Погляд Кіраха, вчергове ображеного нашим із Нараком ставленням до навчання, нагадує мені мою Руду на ранок після весілля з Маратою. Мій сміх різко уривається, і я виходжу з їдальні.
Чую, як Кірах щось вичитує Нараку, а той удає щире каяття. Але я вже не вслухаюся. Це в них уже давно увійшло у звичку. Раніше і я завжди брав участь у цих суперечках, допомагаючи Нараку доводити нашого свідомого друга до сказу.
Марата виходить слідом. 
— Ці двоє колись повбивають одне одного, — зітхає вона. 
— Не звертай уваги, це їхня фішка. Вони вже не раз доводили викладачів до істерики, сперечаючись із будь-якого приводу й без! — заспокоюю дружину. 
— Та я вже зрозуміла! У них взагалі якісь дивні стосунки…"