Сьогодні (15.10) на книгу СВІТЛА ДЛЯ ТЕМНОГО - ЗНИЖКА 20%!

Анотація:

Їхній роман був пристрасним і коротким, але його фінал став для неї боліснішим за всі попередні випробування. Коханий загинув, залишивши її саму з дитиною на руках.
Майже через три роки доля дарує новий шанс. У її житті з’являється чоловік, який знов розбурхує кров.
Що між двома її коханими спільного, крім імені? І чи тільки в ньому причина того, що її так невблаганно тягне до цього, нового?
Він завойовує її серце, будуючи стосунки... І все йде ідеально, поки правда все не руйнує.
Він не відступиться від жінки, яку кохає. Але чи зможе вона пробачити того, хто змусив її повірити у свою смерть?
«… я бачу очі Дарії в цей момент…
Почався зворотний відлік…
Впізнавання. Розуміння. Крик.
Я знаю, що буде далі…»
***
Як і всі книги циклу, можна читати окремо!

сильна героїня

другий шанс

психологічний трилер

Рандомні уривки:

Уривок 1:

"При моїй появі Денис виходить із машини. Ясно. На базу заходити не хоче, і я розумію, про що піде мова. Точніше про кого.

— На два слова, полковнику, — не особливо привітно починає він.

— Типу за ріг відійдемо? — посміхаюся у відповідь. Як хлопчаки, чесне слово.

— Поки можна й тут. А там побачимо.

— Не поспішай, капітане.

— Та я тільки попередити тебе хотів — ти свої частини тіла при собі тримай. І не сунь, куди не заслужив.

— Якщо ти про Дарію…

— Ні, твою мати, про принцесу Діану! Не лізь до неї. Тобі просто галочку в списку перемог поставити, а вона це все серйозно сприймає і буде потім себе по шматочках збирати. Після колишнього такого ледь дихати заново навчилася…

— Колишнього? Це ти про батька Ані? — реагую миттєво, але тут же стискаю щелепи.

— Я тобі не путівник по особистому житті сестри… — зі злістю відповідає Семененко. — Просто не лізь до неї. Зрозумів? Відвали, поки не стало занадто пізно. Я ж тебе, полковник, землю жерти змушу, якщо хоч сльозинку в очах сестри побачу!

— А якщо я із серйозними намірами? — раптом виривається з мене.

— Ти?? Та ти сам-то себе чуєш??

— Взагалі-то, я не зобов’язаний перед тобою звітувати, капітане! А з Дарією я сам розберуся.

— Я тебе попередив, полковнику. І твої хлопці тобі не допоможуть, коли я тебе у  нужнику топитиму.

— Я з тобою і сам впораюся, без допомоги хлопців. Й не таких обламував! — гарчу у відповідь, скаженіючи. 

Давно я вже нікому не дозволяв так із собою розмовляти. Та розумію, що Семененко має рацію. До того ж він брат Дарії, а це вагомий аргумент… Але не збираюся йому демонструвати слабкість у цьому питанні. 

— Не наривайся. Просто відвали, поки не пізно! — зло каже Семененко та йде до своєї машини, не попрощавшись.

— Пізно, капітане. Ой, як пізно… — тихо кажу йому вслід, знаючи, що він мене не почує. — Ти запізнився майже на три роки…"

Уривок 2:

"Бачу, як Силенко стискає губи, і лякаюся. Господи! Адже я, виявляється, зовсім нічого про Артема не знаю! Крім того, що він батько Анюти…

І, судячи з реакції Микити, дуже небезпечна людина.

— Добре. Зустрінемося ввечері та поговоримо, — погоджуюся я, намагаючись розрядити ситуацію і припинити це безплатне видовище для вже чималої кількості глядачів, що зібралися навколо.

Темненко засовує букет у найближчу урну та йде до своєї машини. Мені здається, чи він трохи кульгає?

— Що ти хотів мені розповісти? — повертаюся до Микити, проводжаючи поглядом Артема до машини. Точно кульгає…

— Ти його чула, Даріє. Темний слів на вітер не кидає. Сам нехай тобі все розповідає. Я не самогубець.

Від цих слів Микити холодок пробігає по спині, але я ж знала, чим займається Темненко…"

Уривок 3:

"Наступного дня Артем теж не прийшов і навіть не подзвонив. Просто надіслав повідомлення, що не зможе прийти.

Годую дітей вечерею, тоді як в мене шматок не лізе.

— Дядя Артем уже награвся з нами? — раптом запитує Сергійка.

— Ти про що це?

— Чув, як сусідки — баба Надя з тіткою Мариною розмовляли. Баба Надя питала, чи ще ходить до нас той симпатичний військовий, а тітка Марина відповіла, що вже ні. А потім сказала: «Награвся вже. Навіщо йому ця змучена лікарка з двома причепами». Я тільки про причепи нічого не зрозумів…

Охаю і тікаю до своєї кімнати. Але ж Маринка має рацію — навіщо я йому?"