Остання зупинка. Чи, можливо, лише початок?

Сьогодні для мене особливий день, адже я завершила ще одну історію — «Потяг, який прибуває опівночі». ❤️

Усе почалося з ідеї про потяг, який прибуває тоді, коли звичайний світ стихає, а неможливе раптом стає реальним.

А далі з'явилися герої. Їхні таємниці, болісні спогади, родинні драми й рішення, які неможливо прийняти без втрат.

Це історія про любов, яка не завжди буває простою. Про правду, яку іноді ховають навіть від найближчих. Про пам'ять, здатну змінити наше уявлення про минуле. І про вибір, який може подарувати комусь другий шанс.

Але найважливіше питання залишається відкритим: якби вам випала можливість повернути одну людину, чи вистачило б вам сміливості скористатися нею?

Мені було неймовірно цікаво вести цю історію до фіналу, відкривати таємниці й спостерігати, як поступово складаються докупи фрагменти чужих життів.

І ось настав момент прощання.

Знаєте, завершувати книгу — це дивне відчуття. Ти радієш, бо історія отримала свій фінал, але водночас трохи сумуєш, адже ще зовсім недавно все тільки починалося.

«Потяг, який прибуває опівночі» завершено. ❤️

І я хочу подякувати всім, хто підтримує мене, читає мої книги й вірить у мої історії.

Ця книга для мене особлива ще й тим, що я створювала її не сама. Ми із Сакурою Мірай разом працювали над сюжетом, героями та їхніми долями. І тепер ця історія має свій фінал.

Але чи справді кожен фінал означає прощання?

Можливо, іноді остання сторінка — це лише місце, де історія залишає книгу й продовжує жити в серці читача.

? А тепер хочу запитати вас: якби опівночі на станції зупинився потяг, який міг би змінити ваше життя, ви б наважилися сісти в нього?

Дякую, що ви зі мною. Попереду ще стільки історій, які чекають на своє народження! ❤️