Я взяла плетений кошик і впевнено зайшла всередину. За прилавком сиділа вже знайома мені прекрасна жінка Галина, яка одразу кивнула мені, як старій знайомій.

— О, синьйорина з гори спустилася! — привітала вона мене. — Ну шо, як тобі садиба? Карпатські духи ще не з’їли? А хлопчики не заважають?

— Усе benissimo*, Галино, дякую, — усміхнулася я, намагаючись увімкнути режим ввічливої покупчині. — Мені б трохи базових продуктів. Для початку візьму оливкову олію, бажано extra virgin, упаковку руколи, трохи пармезану і… якщо є, пару стиглих авокадо для тостів.

Галина завмерла, місцевий дідусь у брезентовій куртці, який до цього із цікавістю вибирав цвяхи, повільно повернувся до мене, а старенька жінка в плямистій хустці, здавалося, була готова впустити помідори, які набирала в пакет. О, томати теж знадобляться. У магазині запала тиша.

— Чого-чого тобі треба? — перепитала Галина, примружившись. — Екстра віржин? Це шо, горілка нова?

— Це оливкова олія, — м’яко пояснила я. — Першого холодного віджиму.

— Дівонько, — Галина важко зітхнула й сумно похитала головою. — Яке ще «холодне віджимання»? У нас тут дві олії — соняшникова рафінована й соняшникова нерафінована. На ній і засмажку в борщ зробиш, і петлі в сараї змажеш, якщо скрипітимуть. А авокадо твоє… тільки в ютубі й бачила. Зелененьке таке. У нас із зелені зараз тільки кріп, петрушка та черемша, якщо на луг сходиш.

Читати Кохання з витримкою. Норовлива для Тараса