— Ой, їдьте вже до завтра готуйтеся, — усміхнувся я. — Ми розберемося.

— Точно? — вишкірився Аслан. — Ви завтра не проспите церемонію?

— Йди вже, наречений, — засміявся я. Глянув на руденьку. — Олесю? Ти дійдеш до машини?

Вона пробурмотіла щось незрозуміле, на доданок впустила сумочку. Вероніка підняла й простягнула мені. Ох, ну я не маю вибору. Трохи нахилився, поклав її руки на свою шию, руда слухняно вчепилася в мене, взяв її під коліна й підняв.

— Туфлі не загуби, — пробелькотіла руда, коли я поніс її до автівки.

— Це ти не загуби, — посміхнувся я.

— Я нічого не можу второпати... Що коїться…

— Ну це я зрозумів… Зараз відвезу тебе додому. Тобі треба поспати.

ОНОВЛЕННЯ О 00.00!

Обіймаю!
Ваша авторка