Сьогодні знову йшов дощ. Холодні краплі стікали по вікну, малювали холодні і мокрі доріжки, стікали з підвіконня. Люди за вікном щулилися від тих холодних крапель. Прикривалися парасольками, втягували шиї і плечі, замотували товсті вовни шалики та шарфи, та все одно це не рятувало від проникнення холодних крапель за комір.

   Бабця Люся дивилася з вікна лікарняноі палати на пробігаючий мимо натовп, на заспаних дітлахів, яких заклопотані матері підняли з теплих м'яких ліжечок, запхали в них чашку какао з млинцем, або по сучасному з панкейком і тепер тягнуть в дитячий садочок. І думки старенької полинули в таку далечінь, що цим дітлахам і не снилося.