Вітаю!

Запрошую до пригод Здати.

✨✨✨

Я напружено завмираю. Серце сповільнює свій хід від цих спонтанних, легких, ледь не батьківських обіймів. Від цього чоловіка віє надійністю та силою. І на душі справді стає трохи легше.

— Ну ж бо, заспокойся, красуне, — шепоче він мені просто в маківку, і його голос вібрує десь у моїх грудях. — Усе, що не стається, стається на краще. Перевірено мною особисто. Бач, якби не твоя неуважність та мій поспіх, ми б із тобою не познайомилися. Шукай позитив у всьому, Злато. Зараз зробимо з тебе королеву. І побіжиш на свою співбесіду. І все в тебе буде добре.

Він відпускає мене, обходить авто й відчиняє мої двері, подаючи руку. Я, розгублена і дещо ошелешена, несміливо спираюся на його міцну руку, відчуваючи дивовижне заціпеніння. Вражена, розчулена до сліз цією несподіваною турботою, йду за Марком, мов примара. І так соромно за свій зовнішній вигляд. Бо ж поруч із цим охайним чоловіком я виглядаю як жебрачка.

— Доброго дня! — усміхнено щебечуть консультантки, варто нам лише переступити поріг бутика.

— Доброго, — серйозно відповідає Марк і одразу просить: — Дівчата, виручайте, — він переводить погляд на мене. — Моїй супутниці терміново потрібен найкращий діловий лук. Світлий, елегантний, ідеальний для співбесіди. У вас мінімум часу. Ми дуже поспішаємо.

Дівчата-стилістки миттєво підхоплюють мене під руки й м’яко ведуть у глибину приміщення. Я слухняно крокую за ними, озираючись на Марка, який проводжає мене поглядом, тримаючи телефон у руках. Усе здається якимось дивним та схожим на сон. Людина, яку я п’ять хвилин тому вважала своїм головним кошмаром, зараз рятує мій єдиний шанс на нове життя. Хоча маю сумніви, чи встигну я на ту співбесіду.

Новинка тут...

♥️♥️♥️