❤️ Невеликий спойлер до завтрашнього оновлення "Ставка на хижака" ❤️

Сюрприз буде для Вікусі)))

Коли нарешті мене відпускають і підводять до дзеркала, я не одразу розумію, що це я. З дзеркала дивиться жінка років на десять старша. Волосся підняте в складну зачіску, очі підведені темно й різко, губи криваво-червоні.
А сукня...
Чорний шовк, що облягає мене, як друга шкіра, декольте до безсоромності глибоке, розріз збоку майже до стегна. Вчорашня сукня, у якій я тікала з дому, порівняно з цією здається монастирським одягом.

***
Сходи здаються нескінченними. Каблуки цокають по мармуру, і кожен крок віддається в скронях. Унизу, у вітальні, чути голоси: батьків, глухий і улесливий, і ще один, нижчий, рівніший, від якого щось у мене всередині чомусь відгукується, ще до того, як я розумію чому...

Я спускаюся до останньої сходинки. Батько стоїть спиною до мене. А навпроти нього, у бездоганному темному костюмі, зі склянкою в руці, стоїть чоловік.

Він повільно повертає голову і світ наче зупиняється.

Ті самі очі, темні, майже чорні. Ті самі губи, кутики яких здригаються, ніби він стримує усмішку. Ті самі руки, що...

Я не дихаю. Не кліпаю. Не можу зрушити з місця, наче хтось вирвав з-під мене підлогу і залишив висіти над прірвою.

А ще не пізно прикинутися мертвою?