Не знаю, як у кого, але в мене один із найбільших страхів - відправити в робочий чат якусь особисту інформацію. З героїнею моєї новинки "ВИЙТИ ЗАМІЖ ЗА БОСА" трапилася саме ця халепа, яка потім призвела до грандіозних змін у її житті...

Коли, програвши парі, я погоджуюся взяти участь у швидких побаченнях, то зовсім не очікую зустріти там свого нового шефа, який погрожував мені звільненням. В паніці я втікаю, але не втримуюсь, щоб не розповісти про цей випадок подрузі, трохи прикрасивши наші стосунки, куди ж без цього... І як на зло, випадково відправляю це повідомлення в робочий чат, де його бачать усі колеги. І шеф його прочитав та викликає мене на "килим". Не сумніваюся, що це останній мій робочий день, але несподівано отримую пропозицію... стати його дружиною.
❤️ Службовий роман
❤️ "Буркотун і сонечко"
❤️ Дуже весело і емоційно
❤️ Фіктивні стосунки, що переростають у справжні!

Окрема історія! Продовження - щодня о 20.00.
Додавайте книгу в бібліотеку та не забудьте підписатися на авторку, щоб нічого не пропустити!

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

 — Добрий вечір, — привітала мене дівчина з бейджиком на грудях, що зустрічала гостей на вході. — Проходьте сюди, будь ласка, сідайте за столик…

Я озирнулася навколо, там були інші дівчата, кожна сиділа за окремим столиком, на якому стояла табличка з її ім’ям, а чоловіки мали по черзі підсідати до кожної і спілкуватися пʼятнадцять хвилин, а потім йти далі, в кінці ж. як пояснила організаторка,  всі заповнювали спеціальні бланки, за результатом яких учасникам давали контакти того, з ким співпали їхні уподобання, щоб вони потім могли продовжити спілкуватися. 

Наче нічого складного, і все ж я була напружена. Не дуже люблю знайомитися з новими людьми, ще й якщо час обмежений… Про що говорити, щоб було і цікаво, і не здатися якоюсь занадто розкутою, і в той же час не бути замкненою в собі…

Нарешті з’явилися й чоловіки, до мене за столик посадили якогось молодого хлопця, певно, студента, який нервував не менш ніж я. Я з переляку почала йому розповідати, що люблю книги про вампірів, після чого, схоже, він втратив до мене інтерес. Бо, як сам сказав, любив високу полицю і читав зараз “Улісса”. Я ледве дочекалася, поки любитель класики пересяде за сусідній столик, і тут, підвівши очі, побачила, що до мене наближається… Нестор! 

Я навіть замружилася, а потім знову широко розплющила очі, подумавши, що мій не дуже добрий зір зіграв зі мною злий жарт. Але ні, це справді був мій шеф. Що він тут робив? Моє серце опустилося кудись в п’яти, а в голові пульсувала лише одна панічна думка: “Треба втікати, поки він мене не побачив!”

НОВИНКА ТУТ!