Чим далі я редагую свій роман, виданий 15 років тому, тим сильніше розумію, наскільки важкою виявилася ця робота. Я думав, що просто повернуся до свого твору, приберу зайве, виправлю слабкі місця, і поступово він знову оживе. Але все набагато складніше.

Найважче — працювати з тим, що є між сценами, там, де одна подія має природно привести до іншої. Начебто все вже написано, але саме тому кожен рух убік тягне за собою ще кілька, а часом і десяток інших змін. І раптом звичайне редагування перетворюється на нескінченний ремонт старого будинку, в якому не можна знести жодну стіну, бо на ній тримається весь другий поверх. Це викликає стрес, опір, спустошення. 

А ще я постійно борюся із самим собою. Роман писався п’ятнадцять років тому, і тепер я бачу його зовсім іншими очима. Те, що тоді здавалося вдалим, сьогодні хочеться переписати без жалю. Десь змінити інтонацію, зробити глибше, або взагалі все викинути й написати заново. Але разом із цими змінами дуже легко вбити ту дивну атмосферу, яка була в тексті від самого початку. Перфекціонізм може просто вбити усе живе, щоб я створював ще раніше! Це призводить до глибокої апатії.  Плюс хронічний стрес від війни, багато роботи, інших справ. При цьому мало часу на здоровий сон та відпочинок. Це призводить до глибокої апатії та втоми.  І, мабуть, на цьому етапі я просто виснажився.

 Є якесь дивне відчуття порожнечі після всіх цих місяців: дивишся на рукопис і вже не розумієш, чи справді хочеш довести його до кінця, чи просто хочеш на деякий час перестати з ним жити.

І, що цікаво, зараз я не маю сил навіть для чогось нового. Здавалося б, якщо старий роман набрид, то можна відкласти його й почати іншу історію. Але поки що не хочеться й цього. Немає внутрішнього ресурсу знову вигадувати світ, персонажів, конфлікти, шукати голос і кілька місяців жити всередині чужої для всіх інших, але дуже реальної для тебе історії.

Тому я, схоже, відкладаю редагування старого роману. І новий поки теж не писатиму. Візьму кілька місяців паузи від письменства взагалі.

Можливо, це просто втома. Або текстові справді треба дати відлежатися. 
У будь-якому разі я тимчасово призупиняю редагування чи написання нових творів. Це вимушений крок, щоб повністю не вигоріти. Щоб не повернутися до тієї письменницької кризи, з якої я так повністю не вибрався.

Я сам не в захваті від цього. Спочатку думав, що з середини вересня почну викладати перші розділи роману. Затим переніс на початок листопада. Але тепер розумію, що до кінця цього року не буде готового роману. Не раніше 2027 року. І мені самому дуже шкода та боляче, що усе так затягнулося, а тепер зовсім зупинилося. Але нині я не годен тягнути цей вантаж.