⚜️ ​​​​Оновлення + візуал до "ПОЛОНЯНКА ХИЖАКА". ⚜️

♥️♥️♥️

Уривок:

Марк підводить погляд — і завмирає. Просто застигає, наче хтось на мить вимкнув його звичайну холоднокровність. Очі темнішають, губи трохи розтуляються, ніби він хоче щось сказати, але слова застрягають десь у горлі.

Отак, мій хижак, дивись і пускай слинку на мене!

— Марку? — я спеціально обертаюся, спокусливо виляючи стегнами, даю йому змогу оцінити сукню з усіх боків, — Ну як? Підходить для твоєї нареченої чи мені варто повернутися до тієї бордової, що робила мене схожою на офіціантку зі скасованого весілля?

Він мовчить довго, надто довго навіть для нього.

— Марку, — повторюю я, вже трохи невпевнено, — Це занадто? Чи, може, ти просто намагаєшся порахувати, скільки коштує ця сукня, і зараз тихенько плачеш усередині?

Він все ще не відповідає, лише дивиться, і в цьому погляді щось таке, від чого мені стає гаряче, попри всю мою напускну зухвалість.

— Гей, хазяїне, — клацаю я пальцями перед його обличчям, — Земля викликає Марка Вольського. Прийом.

— Обернися ще раз, — раптом хрипко каже він.

Я підводжу брову, схрещуючи руки на грудях.

— Що, вибач? Я тобі не карусель у парку розваг, щоб крутитися на замовлення.

— Будь ласка, — додає він, і від цього несподіваного "будь ласка" я мимоволі здригаюся. Марк Вольський про щось просить?

— Гаразд, — я закочую очі, хоча внутрішньо тану від задоволення, повільно обертаюся ще раз, навмисно затримуючись у профіль, — Насолоджуйся видовищем, поки можеш. Завтра я, можливо, знову перетворюся на твою найбільшу проблему.

— Ти вже нею є, — каже він, і кутик його губ нарешті смикається в ледь помітній усмішці, хоча погляд усе ще темний, зосереджений, — Найбільшою проблемою в моєму житті. І, здається, я більше не хочу від неї позбуватися.

♥️♥️♥️