Коли здавалося, що вся надія втрачена, і що я вже ніколи не допишу "Шляхетну освіту", я взяла її, себе (в руки) і таки дописала! Тож якщо хочете насолодитися повністю безплатною книгою про потраплянку на 330 сторіночок, то поспішайте))) 

Для усіх, хто почав читати два роки тому і забув, що ж там було, нагадаю анотацію:

Десять років учительського досвіду – і ось подяка: звільнення з роботи через скаргу столичного багатія. А тоді... новий світ. Учні тут здаються більш вдячними, але навіть нормальної школи немає.
Неподобство! Терміново виправлю – якби тільки бургомістр не намагався мені постійно пхати палиці в колеса. І місцеві багатії. І сам король... А хто цей нечупара, що проситься до мене на роботу?..
Та хай там як мені намагаються завадити принести у цей світ освіту – не вийде! Вони ще й уявити собі не можуть, на що здатна розлючена вчителька – та ще й така, в якої раптом з'являється магія!

У книзі і кохання, і знайдена родина, і відкриття своєї школи, і купа перепон на шляху. Але в кінці, звичайно ж, хепі-енд♥️ Особливо раджу читати усім, що ще не готовий прощатися з літом і хоче хоч на трошки затриматися у сонячній іншосвітній Кесталії, що зовсім трохи (ні) нагадує Італію. 

А попереду - нова книга, яку я вже пишу, але ще не викладаю, щоб мати більше запасу. Але одразу дам кілька маленьких спойлерів: з героїнею віддані читачі моїх інших книг вже знайомі, а її щирим і навіть істинним коханням виявиться... дракон! 

Ось малесенький уривочок для підтримання інтересу:

Падіння виявилося швидким і далеким від приємного: у волосся забилися грудки ґрунту та листя, в лопатки вдарили корчі та гілки, чоловік навалився на мене згори, і його запах – несподівано свіжий, ледь помітний – вдарив мені у ніздрі. 

– Перепрошую, шановний, – видушила я, намагаючись додати якомога більше зневаги до слова шановний. А тоді я зробила помилку – прокліпалася й подивилася у лице шукача, що зависло прямо над моїм. 

Його очі, й до того золотисто-помаранчеві, налилися кольором, дивним вогнем, якого не мало б там бути. А зіниці… ось що мене турбувало, і ось чого я не могла збагнути: вони були вертикальні, як у змії. 

Зовсім нелюдські. 

Тонкі ніздрі колись зламаного носа важко роздувалися; на лиці Кайрена Фареса враз застиг дивний, незрозумілий мені вираз. Його очі бігали по моєму лицю туди й назад у недовірі, а долоні щосили стиснули мої плечі – майже до болю. 

– Шановний, – повторила я, протискаючи руки між нашими тілами, а тоді вперлася долонями чоловікові у груди у марній спробі зіштовхнути його з себе. 

Сорочку шукач не застебнув як слід – і зараз її виріз опускався майже непристойно низько, тож кілька моїх пальців зачепили голу, гарячу шкіру. Якусь мить я не звертала на це уваги – вже, на щастя, не була юною дівчиною, яку таке могло засоромити – а тоді… 

...А щоб дізнатися, що ж сталося після "тоді", доведеться вже читати книгу☺️